Не я б’ю — верба б’є, за тиждень — Великдень - Обряди, звичаї - Каталог статтей - Галицький сайт

Галицький сайт
Субота, 03.12.2016, 02:23

Офіційний сайт Галицьких студентів

Меню сайту

Розділи новин

Цікаве і корисне [100]
Український туризм [55]
Афоризми і "крилаті" вислови [50]
Прислів’я та приказки [24]
Обряди, звичаї [3]
Українське народе...Пізнавай СВОЄ:)
Різне [13]
всяке інше
Кумедне [23]
гумор і кУмедії
Цікаві факти [50]
Кохання [36]
про любов
Біографії [119]
"Біографії"
Статті відвідувачів [0]
Тут розміщаються статті, розміщені користувачами сайту

Реєстрація

Вітаю Вас, Гість!

Пошук

Друзі сайту

Реклама

Замовляйте рекламу на Галицькому сайті!!!!

Здається 1 кімнатна квартира ПОДОБОВО.

Статистика


Онлайн разом: 1
Гості: 1
Користувачі: 0

Міні-чат

Наше опитування

Ви за вступ України до
Всіх відповідей: 161

Головна » Статті » Обряди, звичаї

Не я б’ю — верба б’є, за тиждень — Великдень
За тиждень до Великодня християни святкують Вербну неділю. За християнським вченням у цей час Спаситель Христос в’їжджав до Єрусалиму на ослику, і миряни встеляли перед ним дорогу пальмовим листям. Оскільки в Україні пальми не ростуть, то їх замінили вербовими гілками. Це дерево здавен вельми шановане серед нашого народу, тому що воно перше сповіщає про прихід весни і має цілющі властивості. 

На вербну неділю в усіх церквах відбувається урочистий обряд посвячення вербного гілля. Вважається, що воно при цьому набуває магічних властивостей. Так, на покутті вербова галузка оберігає оселю від блискавок. З галузок чи листочків верби роблять настоянку й лікують людей від головних болячок, гарячки, шлункових хвороб, заживляють рани, зцілюють домашніх тварин.

Свяченій вербі приписувалися й інші магічні властивості, зокрема, виганяючи вперше худобу на пасовисько, треба обов’язково поганяти її свяченою вербою, щоб нечиста сила свійську тварину обминала. А якщо викласти за двері свячену гілку під час граду, то, за народними уявленнями, град припиниться.

Освячені гілочки верби залишали у хаті на божниці, садили на городі. Якщо ж проросте, то коли є неодружений хлопець чи дівчина, вони обов’язково незабаром створять сім’ї. За народними віруваннями, у Вербний тиждень не можна сіяти конопель і городини, бо «буде ликувате, як верба». Не сіяли колись у цю пору і буряків, бо «будуть гіркі». Вербовими гілочками розпалювали у печі, коли пекли короваї. А хлопці й дівчата билися вербою, примовляючи:

Не я б’ю — верба б’є,
За тиждень — Великдень,
Недалечко — червоне яєчко.
Будь великий, як Верба,
А здоровий, як Вода,
А багатий, як Земля!
В Галичині примовляли так:
Шутка б’є — не я б’ю,
Віднині за тиждень
Буде в нас Великдень!

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. «Гріх ногами топтати свячену вербу», а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

«Зацвіла верба — прийшла весна», — казали у народі. 

Подекуди ще лежав сніг, було холодно — а верба цвіла. Отже, думали люди, вона сильніша за грізне божество Зими.

На честь цього дерева — вісника весни — сільська молодь влаштовувала спеціальне свято. Вибравши з-поміж себе найкрасивішу юнку, дівчата прихорошували її котиками та розпуклим вербовим гіллям, наспівуючи веснянку:

«Ой вербо, вербо, вербице! Час тобі, вербице, розвиться!» 

Взявшись за руки, водили хороводи... Тим часом дітлахи на різні голоси закликали весну змайстрованими з верби свистульками. Таке видовище вражало своєю поетичністю й красою.

Для українського народу верба — це його своєрідний символ. Вербовий сум, гарний і гордий, як душа українця. 

Образ верби дуже поширений у фольклорі. Він символізує невибагливість, скромність, глибоку тугу і печаль матері-вдови, безталанної дівчини, асоціюється з одруженням:

Летіла зозуля, кувала,
Щось вона вербиці казала:
Пора тобі, вербице, розвиться,
Пора тобі, хлопчино, жениться.

Безплідним жінкам давали їсти вербові бруньки, що повинно було, за віруванням, сприяти народженню дитини. 

Від Вербної неділі починали активну підготовку до Великодня: розписували писанки, начиняли ковбаси, випікали обрядове печиво, а також пшеничну паску, а подекуди й солодку сирну бабку. 





Джерело: http://novaera.te.ua
Категорія: Обряди, звичаї | Додав: galsite (18.04.2009) | Автор: Олена ЛЕГЕТА
Переглядів: 3626 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Copyright Asket © 2016