Мушкетик Юрій - Біографії українських письменників - Біографії - Каталог статтей - Галицький сайт

Галицький сайт
Неділя, 04.12.2016, 20:19

Офіційний сайт Галицьких студентів

Меню сайту

Розділи новин

Біографії українських письменників [119]

Реєстрація

Вітаю Вас, Гість!

Пошук

Друзі сайту

Реклама

Замовляйте рекламу на Галицькому сайті!!!!

Здається 1 кімнатна квартира ПОДОБОВО.

Статистика


Онлайн разом: 2
Гості: 2
Користувачі: 0

Міні-чат

Наше опитування

Ви за вступ України до
Всіх відповідей: 161

Головна » Статті » Біографії » Біографії українських письменників

Мушкетик Юрій
Мушкетик Юрій

Юрій Мушкетик — визнаний майстер сучасної української прози. За три десятиліття літературної праці ним опубліковано більше десяти романів, низку повістей і збірок оповідань, написано кілька п'єс. За роман «Крапля крові» автора відзначено Республіканською премією ім. М. Островського (1965), за роман «Позиція» — Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1980). Народився Юрій Михайлович Мушкетик 21 березня 1929р. в с. Веркиївці на Чернігівщині. Батько працював тоді вчителем, мати брала участь в організації перших созів, потім багато років очолювала колгосп. Уже з дитячих літ майбутній письменник пройшов звичну школу сільського виховання. Дитинство Ю. Мушкетика, як і інших його ровесників, було жорстоко обірване війною. Особисті враження про ті драматичні часи згодом ляжуть в основу повісті «Вогні серед ночі» (1959), знайдуть відображення в ряді воєнних новел Ю. Мушкетика, немало прислужаться в написанні «окупаційної», «партизанської» частини роману «Жорстоке милосердя» (1973). А нелегкі повоєнні роки в житті поліського села (і авторовому власному) стануть предметом зображення в повісті «Чорний хліб» (1960), що утворює своєрідну дилогію з повістю «Вогні серед ночі». 1953р. Ю. Мушкетик закінчує Київський університет, потім ще три роки навчається в аспірантурі при кафедрі української літератури. Літературний дебют Ю. Мушкетика припадає на 1954р., коли «Радянський письменник» опублікував його перший твір — повість «Семен Палій». Тоді ж вона вийшла друком у перекладі російською мовою в журналі «Дружба народов» і окремим виданням у видавництві «Молодая гвардия». Повість була прихильно зустрінута критикою і читачем. Однак і в композиції твору, і в обрисовці персонажів ще відчувалась недосвідченість автора. Згодом Ю. Мушкетик істотно доробить повість — новий її варіант опубліковано в двотомнику його творів («Дніпро», 1979). Письменницька недосвідченість деякою мірою позначилася і на історичному романі «Гайдамаки» (1957). Серед факторів, які сприяли зверненню письменника до сучасності, її «гарячої» проблематики, значну роль відіграла його тривала редакційно-журналістська робота (починаючи з 1956р., він упродовж двох десятків літ працює в редакції журналу «Дніпро» — відповідальним секретарем, а згодом і головним редактором). Першим його кроком на тому полі став роман «Серце і камінь» (1962). А наступні твори — передусім роман «Крапля крові» (1964), почасти й «Останній острів» (1969), збірка новел «Зеленеє жито» (1965), повість «День пролітає над нами» (1967) — визначили основну лінію подальшого творчого розвитку письменника. Цікавим свідченням дальшого творчого поступу є одна з пізніших повістей Ю. Мушкетика «Старий у задумі» (1974). Досить незвичні для Ю. Мушкетика фантастично-пригодницька повість «З'їж серце лева» (1972), адресована в основному юному читачеві, та художньо-документальна — «На круті гори» (1976). В першій — печерні леви, мамонти, низка пригод, що трапляються з нашими далекими пращурами десь у часи середнього палеоліту, і їхня боротьба за те, щоб стати людьми, їхнє людське самоусвідомлення. В другій мовиться про видатного вченого В. М. Глушкова. Новим витком у розвиткові таланту Ю. Мушкетика стали романи й повісті 70 — 80-х років — «Жорстоке милосердя» (1973), «Біла тінь» (1977), «Смерть Сократа», «Біль», «Суд над Сенекою» (1978), «Позиція» (1979), «Вернися в дім свій» (1981), «Віхола» (1982), «Рубіж» (1984), «Обвал», «Жовтий цвіт кульбаби», «Сльоза Офелії» (1985), «Яса» (1987).


Категорія: Біографії українських письменників | Додав: galsite (16.05.2009)
Переглядів: 665 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 1
20.11.2011 Спам
1. Володимир
Добрий день. Мене звати Володимир. Звертаюся до Вас з великим проханням, вірою та надією. Я народився 22 липня 1986 року, через три місяці після Чорнобильської трагедії. Я інвалід першої групи з дитинства, у мене була вроджена спинномозкова грижа, яку мені видалили коли мені не було ще й року. Так як я був маленьким, і до року цю операцію не брався робити жоден лікар, а ситуація ставала дедалі серйознішою. Але, потім знайшовся один лікар на ім'я Омар, який під розписку моєї мами взявся мене прооперувати. Шанс на виживання був невеликий, але я вижив. З київської лікарні мене виписали з діагнозом «Мієлодисплазія. Стан після операції з приводу гідроцефалії спинномозкової грижі у вигляді грубого нижнього парапорезу з різким зниженням функції ходьби (не ходжу) і тазових органів». З цим діагнозом я живу. Я не можу ходити, пересуваюся за допомогою інвалідного візка, строк експлуатації якого закінчився більш ніж півтора роки тому. Я знаходжуся весь час в підгузниках, так як не можу інакше… В дитинстві ніхто не хотів зі мною возитися, і як мені здавалося, - мої батьки мене просто соромились. Соромились людських поглядів і не хотіли зайвих запитань. Мені, навіть не було з ким гратися, бо сусідські діти були всі здорові, вони бігали на вулиці, сміялися, грали в якісь ігри, а я сидів біля хати і тільки на них дивився... В школі я не вчився, тільки зрідка до мене приходили вчителі. На даний час я живу в сільській хаті з батьками, бабусею, братом, його дружиною та їх півторарічною дитиною. В цій хаті в мене, навіть, власного кутка немає де б я міг просто полежати в тиші і спокійно відпочити. Я живу в прохідній кімнаті, а в ту кімнату хто коли хоче тоді й заходить. Уявіть собі, я навіть переодягти підгузника спокійно й того не можу, ховаюся і прислухаюся чи ніхто не йде. Про туалет я взагалі мовчу. Його немає! Але ж це не значить, що якщо людина змушена знаходитись весь час у підгузниках то їй не потрібен туалет... Говорити ні з ким. Вдома ніби всі сліпі і не бачать моїх елементарних потреб. Про доступність також нема чого сказати, візок в хатні двері не проїде, та ще й пороги... Я розповідаю все як є, бо моя душа вже більше не витримує. Хіба я винен, що народився інвалідом, що я – людина з особливими потребами? Я спокійна, доброзичлива, щира і дуже терпляча людина. І незважаючи на все вищевикладене, я не зламався. Мене гнуть, але я не ламаюся. У мене немає шкідливих звичок. Я люблю тварин, ось сталохолодно надворі і домашній кіт спить зі мною. У мене є ще одна вада - порушення мови, але це більш виражено коли я вперше чи вдруге спілкуюся з незнайомими мені людьми. З людьми, яких я добре знаю і довіряю їм, як правило, цього немає. Одна розрада для мене – це вишивання. Мені дуже подобається цей вид рукоділля. Ще я вмію шити, але в нашому селі за професією «швачка» на роботу, на жаль, не влаштуєшся. В селі всі дороги, крім центральної вулиці, мають грунтове покриття. А це значить, що десь з кінця листопада і до квітня місяця я взагалі невиїздний. П'ять місяців просидіти в хаті, це ж майже півроку! А життя то йде! Я дуже хочу жити, радіти життю, а не існувати в цьому світі! Я хочу жити в будинку, де буде доступність усюди: і в кімнату, і на кухню, і на вулицю. Я дуже хочу, щоб там був туалет. Я хочу бувати на вулиці в будь-яку пору року, а не тільки тоді коли суха дорога і там ще немає «болота». Якби тільки в мене було де жити – я б одружився зі своєю коханою дівчиною (вона також інвалід, але вона ходить) і ми б разом вишивали, а ще було б добре, якби нам вдалося знайти роботу. Люди з інвалідністю також мають право на ЩАСТЯ!
Ось так я живу... А хочу вести більш активний спосіб життя. Для більшої зручності і впевненості в тому, що я все-таки ще потрібен у цьому світі мені вкрай необхідне хай хоч і маленьке, але власне житло, інвалідний візок активного типу або візок з електроприводом, скутер для інвалідів, підгузники, одяг, взуття. Звертаюся до небайдужих і чуйних людей: «Благаю Вас, якщо у Вас є можливість мені допомогти фінансово чи матеріально - я буду дуже-дуже вдячний Вам за будь – яку надану допомогу, за проявлене милосердя та добро».
Спасибі Вам за те, що прочитали мого листа. Прошу вибачити, якщо, можливо, щось не так.
До побачення.
З повагою Володимир Побережний.
Реквізит для перерахування коштів на спеціальний картковий рахунок: отримувач:ПАТ <КБ<ХРЕЩАТИК>, м.Київ
код ЄДРПОУ отримувача:19364259
Банк-отримувач ПАТ <КБ<ХРЕЩАТИК>,м.Київ
код банку МФО: 300670
рахунок поповнення: 292400024
Призначення платежу: <Поповнення поточного рахунку: 10215528201, ПІБ: ПОБЕРЕЖНИЙ ВОЛОДИМИР АНАТОЛІЙОВИЧ, ІНН: 3161421371>

Моя адреса:
Україна,
Вінницька область,
Гайсинський район,
Село Губник,
Вулиця 60-річчя Жовтня 101,
Побережний Володимир Анатолійович.
Тел.моб: 097 6894261
Тел.дом:80433472334
E-mail: mlint@ukr.net

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Copyright Asket © 2016