Руїни Тараканівського форту є однією з найцікавіших місцин на Волині...
Велична військова споруда форту, яка стоїть пусткою вже майже сто років приваблює туристів, незважаючи на те, що знайти її справа не з легких. Форт захований в лісних хащах, а його досі високі мури обплетені чагарниками. До речі, не всі вони безпечні для людини, тому перед тим як зірвати для домашніх екібан, якусь симпатичну рослинку варто добре зважити. Отруйні чагарники привезли з Сибіру Насінинни далекосхідних отруйних рослин потрапили колись до Тараканова разом з військовими вантажами із Сибіру. Вони тут добре прижились і дивляться серед місцевих зарослей доволі гармонійно. Важко уявити, що сотню років тому насіння цих квіток-зонтів їхали тисячі кілометрів аби тепер вразити якогось необережного туриста. Високі товсті стовбури рослин, крислате листя та широкі квіти-зонтики можуть залишити опіки на шкірі навіть від легкого дотику. Та все ж якщо бути обережним, то гуляти покинутими вулицями Тараканова дуже захоплююче. Після протоптування “партизанських” стежок місцевого лісу та знайомства з отруйними чагарниками кореспондент “RIA” вийшла до широкої вулиці.
Навіть сьогодні вона не втратила своєї величі, а колись до речі, цією вулицею проїздив російський імператор. — Тоді солдати форту жили в двоповерхорвих казармах, — розповідає місцевий екскурсовод Олександр. — В них була своя баня, пральня з сушилкою, пекарня та навіть, буфет. Столітні автографи Стіни форту, який мав вигляд чотирикутника тягнуться на дві сотні метрів. Від підніжжя до самісінького верху вони вкриті написами туристів, які намагались увіковічнити свої імена в Тараканові. Проте якщо хтось думає, ніби-то подібні прагнення притаманні лише сучасній людині, то дуже помиляється. Тут можна знайти вицарапані у цеглі прізвища російських солдат. — Бачите отам вгорі відмітився якись Мельніков, він служив в форті напочатку століття, — розповідав Олександр. — А трішки нажче є ім'я написане арабською, його я прочитати не зміг.
Тараканів мав винятково важливе значення для Російської імперії, адже він охороняв її кордони з австрійцями. При будівництві цього укріплення використали новинки військової інженерії. Бетон та чавунні герметичні двері вкінці 19 століття були останніми досягненнями цивілізації. Тоді ж у форті з'явилась телефонна лінія, а лампочки для освітлення темних фортових коридорів везли аж із Франції. І звичайно зброя, Тараканів “до завязки” заповнили різноманітними гарматами. — В форті було дуже погане освітлення, тому всі військові, які тут служили страждали захворюваннями очей, — розповідав екскурсовод. “Служив я тут в 1905” Місцеві жителі з фортом пов'язують багато містичних історій. Наприклад, говорять, що під час війни до Тараканова заїхав десяток німецьких танків, звідти вони не вибирались і ніхто їх після того не бачив, та й зараз знайти не можуть. Археологічні розкопки в форті проводять нечасто. Коли були останні екскурсовод навіть, пригадати точно не міг.
Але навіть, якщо сюди і приїздять історики, то без місцевих провідників їм не обійтись. — Я провів в форті все своє дитинство, здається в нас якийсь зв'язок налагодився, — каже Олександр. — Мені не потрібні в темних тунелях жодні ліхтарки, знаю точно ширину коридорів і де яка яма знаходиться, і яка її глибина. Іноді екскурсоводу доводилось горе-мандрівників з тих камяних пасток витягувати.
А коли його запитували звідки так добре знає кожну кімнатку форту, то жартував, що служив тут в 1905.
