Прислів'я – жанр фольклорної прози, короткий художній твір узагальнюючого характеру, що являє собою сталий образний вислів у формі логічно завершеного повного судження (речення) з висновком, складається переважно з двох частин і, як правило, вживається в переносному значенні.
Приказка – жанр фольклорної прози, короткий сталий образний вислів констатуючого характеру, що має одночленну будову, нерідко становить частину прислів'я, але без висновку, і вживається в переносному значенні.
Відома приказка "рука руку миє" має характер констатації, усталену, але відкриту форму. Для утворення на основі приказки твору іншого жанру – прислів'я додається ще частина, вислів стає замкненим, завершеним набирає узагальнюючої сили висновку (іноді – народного вироку): "Рука руку миє – і обидві чорні".
Більшість прислів'їв за структурою двочленні: "Який Сава – така й слава", "Мудрий думає, що говорить, а дурний говорить, що думає", "Мудрий носить язик в серці, а дурень – серце на язиці", "В місто – по гроші, в село – по розум". Але трапляються зразки, що складаються з трьох або й більшої кількості частин: "Обмок, як вовк, обкис, як лис, а змерз, як пес"; "Говори мало, слухай багато, а думай ще більше"; "Коза дере лозу, а вовк козу, вовка пастух, пастуха пан, пана юриста, а юристу чортів триста".
Тематика прислів'їв та приказок різноманітна, зміст їхній невичерпно багатий. Це своєрідна крилата енциклопедія, що охоплює всі сфери життєдіяльності українського народу: уявлення про світобудову, час, про рослини, тварин, господарську працю, взаємини між людьми.
Українських народних прислів'їв та приказок зібрано сотні тисяч. Одними з перших збирачів народної афористики були літописці Київської Русі, а також автори славетних творів художньої літератури, козацьких літописів. Окрему сторінку в збиранні прислів'їв та приказок започаткував видатний поет другої половини ХVП ст. Климентій Зиновіїв, зафіксувавши півтори тисячі зразків народної мудрості. Його збірка "Приповісті посполиті" стала першою солідною публікацією цього безсмертного матеріалу.
В історії української фольклористики найвагоміші видання здійснили: Матвій Номис: "Українські прислів’я, приказки і таке інше" (1864), Іван Франко: "Галицьке-руські народні приповідки" в шести книгах (1901 – 1910), Михайло Пазяк: "Прислів’я та приказки" в трьох томах (1989 – 1991, академійна серія Українська народна творчість" та ін.
