«Щоб я так жила», — спало на думку, коли я майже царським поглядом окидала одну з твердинь Хмельниччини з висоти її, побудованої колись для панночок, опочивальні: з одного боку відкривався краєвид на Бужок і Південний Буг, а з іншого — внутрішнє облаштування фортеці. Розташована вона в Меджибожі Летичівського району Хмельницької області. Вона була не просто замком, а оборонною спорудою — укріпленою всіма можливими способами, з купою бійниць, двома криницями, підземними ходами...
Меджибіж — одне з найдавніших міст Подільського краю. Перша згадка про нього датується 1146 роком. У ХІІ ст. це був центр удільного князівства, що входив до володінь київського князя. Відповідно, можна стверджувати про існування в Меджибожі на той час укріплень, які мали деревно-земляний характер, що підтверджується археологічними дослідженнями. До слова, тоді Меджибіж мав приблизно таку ж кількість населення як і Київ. Це сьогодні місто — вже навіть не місто, а селище...
Своєрідним свідченням існування фортеці в Меджибожі в середині ХІІІ ст. можуть бути літописні згадки про діяльність Данила Галицького та його боротьбу з монголо-татарами. Відомо, що після походу хана Бурундая через Поділля Данило був вимушений «розметати» більшість укріплень. Вірогідно, що така доля спіткала і Меджибізьку фортифікацію. Відтак, десь на сто років згадки про місто щезають з офіційних хронік та діловодства — можливо, через запустіння цієї території після зруйнування замку, що слугував опорним пунктом регіону, і через панування монголо-татар на цій території.
Мури фортеці ХІV—ХV ст. зводили з вапняку на вапняному розчині завтовшки 1,8 м. Подекуди збереглися стрільниці тих часів, що мали прямокутну форму і були змуровані з великих кам’яних плит.
На рубежі XV—XVI ст. зводять дві потужні вежі — п’ятигранну Лицарську та північно-східну круглу. Мури їх майже чотириметрової товщини, артилерійські стрільниці на всіх ярусах мають з внутрішнього боку передстрільничі ніші з отворами для виведення диму від гарматних випалів.
У ХVІ ст. замок стає приватною власністю — Меджибізькою волостю володіють магнати Синявські. Їхній рід тримав Меджибіж упродовж двох століть. Часті напади ворогів змушували Синявських постійно утримувати фортецю, без цього вона б не мала такого грізного вигляду і не могла б прикривати місто. Саме вони розбудували і реконструювали замок, перебудувавши його в ренесансному стилі. Перебудова тривала 46 років. Замок розширили на захід, об’єднавши мурами північно-східну Офіцерську вежу з Лицарською і дитинцем та продовживши південне прясло мурів. В’їзд у замок перенесли із сходу на захід, викопавши перед ним глибокий рів, через який перекидали міст. На сході до барбакану був прибудований п’ятипелюстковий бастіон, який фланкував зовнішні стіни, а його бійниці секторного обстрілу дозволяли вести прямий та перехресний вогонь.
1586 року в центрі замку зводять готичну каплицю, а в XVII ст. перебудовують у бароковому стилі. Тоді ж було засипано землею всі нижні яруси фортечних споруд, а західний мур дитинця розібрано. Відтак утворився рівний майдан, який слугував внутрішнім подвір’ям нової розширеної фортеці. Сьогодні тут тривають розкопки: як виявилося, в межах фортеці була засипана землею якась будівля, так само під землею опинилися два (!) поверхи палацового комплексу — один із них одразу був підвальним, а інший вимушено «заховався», щоби витримувати зовнішні обстріли.
Упродовж наступного століття Меджибіж здобували й козаки, і поляки... Він навіть входив до складу Османської імперії. Але з 1730 року Меджибіж з околицями став власністю Августа-Олександра Чарторийського, чоловіка Марії-Софії Синявської. Власники мешкали здебільшого в Пулавах, приїжджаючи часто до своїх подільських маєтностей. У добу володіння замком Чарторийськими було реконструйовано костел, чільний фасад якого теж набув барокових форм, на подвір’ї розбито сад і квітники.
Під час польського повстання під керівництвом Тадеуша Костюшка (1794 р.) у замку перебував його штаб. Після придушення повстання російські війська знищили та пограбували палац, садово-парковий комплекс.
Наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. у замку розміщувався елітний в Російській імперії 12-й Охтирський гусарський полк, яким опікувалася княгиня Ольга Олександрівна Романова і неодноразово бувала в Меджибожі. В замку часто зупинялись імператори Микола І та Олександр ІІ.
Із встановленням радянської влади в 20-х рр. замок занедбали. Лише в 1965 р. у фортеці розпочались науково-дослідні та реставраційні роботи, а з 1971 р. тут створили музей.
Від 27 грудня 2001 року постановою Кабінету міністрів України було утворено Державний історико-культурний заповідник «Меджибіж». На даний час активно проводять ремонтно-реставраційні роботи на території замку. Відреставровані Лицарська вежа і Каретний ряд. У вересні 2006 р. відкрито музейні зали з новими експозиціями в Північному корпусі. Тривають реставраційні роботи і розкопки — Меджибіж продовжує дивувати новими відкриттями. Р. S. Авторка статті висловлює вдячність за екскурсію провідному науковому співробітнику Державного історико-культурного заповідника «Меджибіж» Галині Медведчук, обласній організації профспілок працівників освіти і науки та раді директорів вищих навчальних закладів І─ІІ ступенів.
Джерело: http://vilne.org.ua |
