Більшість печер Закарпаття знаходиться на території Тячівського району. Це печери біля сіл Мала та Велика Уголька, а також печери урочища Черлений Камінь, що неподалік від села Нересниця. На території Угольського масиву відомо біля 30 карстових порожнин, входи до яких знаходяться досить високо (100-300 м) над рівнем долини.
Найбільшою і, мабуть, найгарнішою печерою Українських Карпат є печера ** Дружба (Романія). Вхід у шахту розташований на висоті близько 500 м у буковому лісі на околиці с. Мала Уголька. Він знаходиться на дні неглибокої триметрової карстової лійки еліпсовидної форми зі стрімкими обривистими стінами. Загальна довжина всіх досліджених ходів печери Дружба становить 900 м, глибина – 45 м. Температура повітря в різних частинах печери коливається від +5 до +8°С, вологість становить 95%.

Печери Угольки – це справжні музеї природознавства. Вони різноманітні за своєю морфологічною структурою, за кількістю і видом натічних форм, площею та кількістю поверхів. Висока концентрація порожнин на порівняно малій площі вказує на інтенсивність розвитку підземного карсту в цьому районі.

У відслоєннях на річці Великій Угольці палеоботаніки знайшли відбитки листя магнолії, лавра, пальми, мирта, винограду та інших субтропічних та тропічних рослин, які росли 25 млн. років тому. У печері Молочний Камінь виявлено стоянку первісних мисливців.

У кількох десятках кілометрів від печер Угольського масиву знаходиться система печер Черлений Камінь, яка має зовсім інше походження і структуру. Система розташована у північно-східному напрямку від с. Нересниця Тячівського району. Печери урочища Черлений Камінь представлені чотирма великими кількаповерховими порожнинами загальною довжиною від 200 до 700 м, глибиною від 24 до 56 м, та кількома маленькими, довжиною від 5 до 25 м. Породи печер Черленого Каменя мають характерне темно-червоне забарвлення, що пояснюється наявністю тривалентного заліза або його оксиду в цементуючій складовій породи. Печери відносно молоді, доказом чого є тип їхньої структури (вони закладені в основному по тектонічних розломах у породі), а також мала кількість натеків та невеликі розміри сталактитів. Походження печер має виражений тектонічних характер, на що вказує наявність довгих прямих паралельних ходів, висота яких сягає трьох-п’яти метрів, хоч подекуди їх розміри неможливо визначити, оскільки деякі тріщини поступово звужуються до непролазних.

Печера Сифон (сифон – це хід, заповнений водою або рідкою глиною) найглибша в урочищі Черлений Камінь: її глибина сягає 59 м. Верхня частина складається з невисоких залів з великою кількістю каміння, брил, плит, що утворилися внаслідок обвалів ходів. На переході з верхньої до середньої частини печери на стінах з тріщин з’являються сталактити та ребристі вертикальні натеки.

Печери системи Червоний Камінь досить перспективні у плані пошуку продовжень ходів.

У Рухівському районі природні печери невідомі, але є багато старих закинутих шахт. Найцікавішими є Довгоруня та Черемшина, які знаходяться неподалік від села Ділового. Ці шахти є антропогенними утвореннями, але їх вертикальні ділянки мають природне походження.

У Перечинському районі відомо кілька маленьких тектонічних печерок, розташованих на хребті Санаторія на висоті приблизно 500 м, а також печера на горі Полонина Руна (1497 м).

У Великоберезнянському районі природні порожнини розташовані недалеко від села Лубня, найбільша з них, завдовжки 138 м, – печера Ролінг Стоунз.

В Ужгородському районі, на північ від с. Глибокого, є кілька шахт, утворених внаслідок добування залізної руди для анталовецького ливарного цеху в 30-х роках ХХ ст. Печери різні за довжиною – від кількох метрів до 240 м. Очевидно, до нашого часу збереглися не всі штольні, частина з них обвалилася.

Печери – тонко збалансована екосистема. Тому першочерговою вимогою до відвідувачів є бережне ставлення до їх середовища та унікальних мешканців.

Водоспад Воєводин *** знаходиться на однойменній річці у 12 км від с. Тур’я Поляна Перечинського району. Річка Воєводин бере свій початок на Полонині Руній (1497 м), тече глибокою ущелиною і впадає у р. Шипіт. Очевидно, цей водоспад утворився внаслідок землетрусу, під час якого в гірській породі поперек вузької глибокої долини виникла тріщина, і вода з 9-метрової висоти двома потоками спадає у невелике озерце.

Водоспад Шипіт *** знаходиться на річці Пилипець у межах полонини Бо ржава (6 км від с. Пилипець Міжгірського району). Шипіт спадає вниз численними мальовничими каскадами. Утворився внаслідок розмивання породи потоком Пилипець, який розбризкує свої води в глибокій ущелині.
Водоспад Скакало утворений гірським потоком р. Синявки (права притока р. Іршави басейну Тиси). Знаходиться в урочищі Нижнє Грабовище, неподалік від селища Чина дієва. Вода спадає кількома струменями по кам’яних брилах з 6-метрової висоти.

Нірешський водоспад знаходиться на р. Ніреш, притоці Тиси, яка бере початок на схилі вулканічної гори Товстий Верх (814 м) в околицях м. Хуста. Водоспад поділений на 2 потоки, між якими виступає андезитова скеля. В ній вода вимила п’ять заглиблень, які місцеве населення називає “горшками”.

Водоспади Соловей і Партизан ** розташовані у верхів’ях річки Туриці біля села Лумшори Перечинського району.

Найвищий водоспад на Закарпатті – * Трофанець, утворений гірським потоком, який збігає з крутих схилів г. Близнеця (1881 м) і є правою притокою р. Чорної Тиси. Водоспад добре видно з шосейної дороги між с. Кваси та смт. Ясіня.

В області побудовано безліч штучних ставків і водоймищ. Найбільшим з них є Вільшанське водосховище на річці Тереблю. При повному заповненні воно має площу близько 20 км2, а об’єм води складає більше 25 млн.м3. Водоймище створене для потреб Теребле-Ріцької ГЕС.

Умовні позначення:
*** – заслуговує на окрему поїздку;
** – цікаве місце для відвідання;
* – є на що подивитись.

Джерело інформації: Закарпаття – сплануй і подорожуй. Туристичний путівник. – Ужгород: “Ліра”, 2003. – 120 С.

Джерело: http://www.activerest.in.ua