Вона, стверджують місцеві жителі, допомагає від усіх недуг, а найбільш помічна у лікуванні хвороб шкіри, кишково-шлункового тракту, опорно-рухової системи і навіть цукрового діабету.
Затишне місце посеред лісу давним-давно облюбували монахи-відлюдники. Оселившись на високому пагорбі біля Куропатників, вони, за переказами, збудували тут невеликий монастир і лікували чудо-водою людей. Від монастиря залишився кам’яний хрест, який за радянських часів наказали розбити і викинути в річку сусіднього села. Із приходом незалежності селяни відновили символ віри і встановили його у новозбудованій каплиці, яку називають “церквою”. Тут відбуваються Богослужіння греко-католицької громади, яка донедавна не мала власного храму.
Разом з іншими жителями Куропатників відновлював культову споруду Микола Яцик. Столяр за спеціальністю, він виготовив для храму всі дерев’яні частини, а тепер доглядає за храмом, чистить біля нього джерело. Пан Микола на собі пересвідчився у можливостях тутешньої води.
- П’ятнадцять років тому в мене на ногах почали набухати жиляки, — розповідає. - Ноги боліли так, що не міг ходити. Змочив їх джерельною водою. Біль минув через три дні і відтоді не нагадує про себе… Допомогла вода і молодій полячці. У неї на обличчі, просто під оком, була велика бородавка. Лікарі на операцію не зважувалися, щоб не осліпити 17-річну дівчину. Хтось порадив їй поїхати до Куропатників, обмитися нашою водою. Помолившись, дівчина вмилася, а через два місяці приїхала знову, щоб показати чисте лице, – від бородавки залишилася лише плямка. Чоловік із сусіднього села Бишкова, Зборовський, у 80 років заслаб на шлунок, а коли почав пити куропатницьку воду, то прожив ще десять років. Знаю, що від цукрового діабету за два місяці вилікувався цією водою житель Бережан…
Про випадки чудодійних зцілень може розповісти кожен житель Куропатників. “Ми щоранку ходимо за півкілометра до джерела, хоча й маємо на подвір’ї свою криницю, — каже пані Марія. — Перевірили, що найкраще пити воду натще. Навіть звичайне ранкове вмивання приносить полегшення. Кажуть, у цій воді багато срібла. Люди п’ють її, щоб позбутися болів у шлунку, натирають нею, як маззю, болючі місця на тілі”.
За словами пані Марії, люди їздять по воду до Куропатників “хтозна звідки”. Збільшення кількості споживачів, екологічні чи якісь інші причини викликали останнім часом ослаблення тиску води. Селяни припускають: джерело “спротивилося” через корисливе ставлення до нього. Кілька років тому один тернопільський підприємець вирішив збудувати у Куропатниках завод з виробництва мінеральної води. Викопав поблизу джерела великий резервуар, навіз цегли, обладнання. Але перша ж, розлита у пляшки, партія мінералки… скисла. Виробництво довелося згорнути, а невтішні наслідки комерційної діяльності люди прокоментували так: “Срібна” вода не приймає газу”. Говорили, що не дали підприємцеві розгорнутися вищі сили: не захотіли, мовляв, аби робив бізнес на непростій воді.
Із диво-джерелом пов’язана містична історія. Легенда розповідає, що на пагорбі, з якого б’є джерело, колись стояла церква, що провалилася під землю. Сталося це начебто з вини вагітної жінки, яка, підіймаючись до храму освятити на Великдень паску, так захекалася, що спересердя мовила: “А най вона, та церква, западеться!”. У ту ж мить споруда разом із людьми рухнула під землю… Дехто стверджує: якщо у Великодню ніч прихилити голову до землі, то можна почути церковний дзвін…
