Сьогодні наша подорож охопить замки і храми Тернополя, Підкаменю, Олеська, Підгірців, Золочева. Торкаючись холодного каменю древніх споруд, поринаєш у глибину століть: уява відтворює події минулого і створює середньовічні образи захисників і нападників, пригадуються сюжети із книг та фільмів, вивченої у школі та призабутої уже історії... Хтось назвав архітектурні шедеври «німими свідками історії», але, відвідавши їх хоча б раз, розумієш, що це не так. Історія, завдяки створеним музеям, мистецьким колекціям і фестивалям, численним дивам, таємницям і легендам, оживає і перетворюється на історичну казку. Ця казка – безкінечна, спробуйте стати її персонажем!
Отож, почнемо з Тернополя – районного центру, відомого з часу існування тут поселення Сопільче, повністю зруйнованого татарами у ХV столітті. Надалі місцина заросла терновим полем, від якого, ймовірно, і походить назва міста. Перша письмова згадка про містечко відноситься до 1540 року: граф Ян Тарнавський отримав грамоту польського короля Сигізмунда на право закласти укріплення на лівому березі річки Серет (з іранської – «сховище скіфських жінок»). Із ХVІІ століття місто часто змінювало своїх власників, найвидатнішими з яких були українські князі Острозькі. Місто має кілька цікавих архітектурних пам’яток, які варто відвідати.
Домініканський костел (1623 року спорудження) і монастир при ньому (1749), збудовані архітектором А.Мошинським у стилі пізнє бароко і рококо. У 1953 році храм реставровано радянської владою з метою зробити культурний осередок. Сьогодні костел діючий, відданий греко-католикам.
Надставна церква ХVІ століття – храм оборонного значення, примітний півкруглою вівтарною апсидою, характерною для староруської архітектурної традиції. Оскільки багато десятиріч слугувала складом, то була запущена і реставрована лише у кінці ХХ століття. Тепер це діючий храм, що належить УАПЦ.
Тернопільський замок, 1540 року спорудження, закладений як оборонна фортеця. Він витримав безліч наїздів татар. У часи козацьких війн замок був понищений, але швидко відбудований. 1675 року турки спалили і зруйнували його. Дружина польського короля Яна ІІІ Собєського Марія Казимира, відбудувала замок. За наступних власників було розібрано давні укріплення, башти і брами, як непотрібні (військова техніка пішла вже далеко вперед) і вибудував новий палац. У ХІХ столітті тут розміщувались австрійські військові казарми, а 1917 року замок був спалений російськими військами. Відбудований 1954 року і перебудований дотепер уже кілька разів, проте залишається свідком історії міста.
Церква Різдва Христового (1602-8) була задумана як оборонна споруда і до сьогодні не перебудовувалась. Вона залишалась єдиною діючою церквою у місті за часів радянської влади. Сьогодні діюча і належить УАПЦ.
На прощання милуємося Тернопільським ставом – штучним озером, яке є окрасою міста і продовжуємо подорож до Золочева – невеликого містечка. Львівська область – приклад розкішного регіону на предмет кількості пам’яток архітектури та історії: чи не у кожному селі можемо зустріти щось таке, що буде вартим уваги допитливого подорожуючого. Першу письмову згадку про Золочів зустрічаємо близько 1442 року, коли воно належало до маєтків Яна з Сієни. Велике, багате, з урожайними землями село у 1523 році отримало магдебурзьке право і стало містом. Зміна власників міста стала причиною частих перебудов замку-фортеці: родини Сенинських, Собєських, Радзивіллів, Комарницьких намагалися пристосувати замок для оборони у кожну з епох, які він пережив, тому оборонний стиль палацу і мурів не змінився, але традиція, мода і удосконалення зброї диктували свої умови. Саме тому свого часу замок був перебудований у новоголандському стилі на чотирикутну цитадель, оточену високими валами, укріпленими зовні тесаними кам’яними плитами, п’ятикутними бастіонами із сторожовими баштами. В’їзна брама, взята у красивий портал з головою лева, мала міст, який на ніч ховали за браму. На території був двоповерховий житловий палац оборонного типу і палац «китайський» – данина тодішній моді на все східне, а також будинок для гостей на п’ять кімнат, кухня, пекарня, стайня, криниця, порохівня. Отож, тримати оборону тут було не так вже й складно.
З середини ХІХ століття місцевість почергово належала австрійцям, німцям, росіянам. Австрійська влада влаштувала у замку в’язницю та приміщення суду. В’язниця відповідала певним санітарним нормам і була швидше схожа на будинок домашнього арешту, чого не скажеш про в’язницю радянських часів, де були жахливі умови утримування в’язнів, де розстріляли і замордували сотні людей, чиї політичні погляди не співпадали з політикою держави.
По війні поруйнований людьми і часом замок вгруз у землю в деяких місцях до 1-1,5 метра, був занесений у дворі по віконниці землею. Впродовж багатьох років реставрується працівниками Львівської картинної галереї, якій тепер належить пам’ятка.
У багатому на пам’ятки архітектури містечку можна оглянути парафіяльний костел (1624-26), у куполі якого збереглося монументальне різьблення святих, п’ярський костел (1730) із давніми декораціями всередині, церкву Святого Миколая ХVІ століття, декоровану бароковим фасадом та оборонний двір, датований XIV століттям.
Далі двадцятихвилинний переїзд до наступного об’єкту – села Підгірці. Детально про цю місцевість ми писали у попередньому номері, проте нагадаємо, що на його території знаходяться декоративний замок з палацом ХVІ-ХVІІІ століття, костел Св. Йосипа і будинок для гостей ХVІІІ століття, пам’ятка садово-паркового мистецтва – парк навколо замку в італійському стилі. До речі, хто бачив радянську версію кінофільму «Дартаньян і три мушкетери», то саме цей замок знімали у сюжеті із поверненням головним героєм підвісок королеві.
Дорога до наступного об’єкта нашої подорожі є насиченою пам’ятками і цікавими оповідками, проте ми зупинимося на селищі Олесько, що у Бродівському районі Львівської області. Воно згадується у писемних джерелах 1366 року як важливе прикордонне місто, а в тридцятих роках наступного століття стає опорним пунктом боротьби за возз’єднання з Волинню, який згодом, перебуваючи під владою Польщі і спустошений татарами, занепадає. Найбільшого свого розквіту Олесько набуло на початку ХVІІ століття за часу володіння цими землями українського магната, руського воєводи Івана Даниловича. Саме у цей час було розбудовано головну окрасу Олеська, яка і сьогодні тішить око, – замок. Свого часу село і замок у ньому належали різним родинам, тому споруда неодноразово переходила з рук у руки і, залежно від потреб, смаку і грошей власника, перебудовувалася. Іван Данилович спорудив чудову ренесансну резиденцію, зберігши особливості попереднього будівництва: до овальної форми пагорба посеред болотистої рівнини пристосовано такої ж форми замок, що є найдавнішим на західноукраїнських землях. Він був укріплений зовнішніми і внутрішніми лініями оборони, мав чарівний парк та два ставки. Сум’яття відчуттів загострене розповідями екскурсовода про людей, що колись жили у замку та привидів, які, як правило, не зникають, а отже – спостерігають за присутніми. Тепер тут музей-заповідник, що належить Львівській картинній галереї, експозиція якого відтворює атмосферу культурно-мистецького життя X-XVIII століття. Часом на території твердині влаштовують фестивалі флористики: у такі дні відвідини Олеська перетворюються на справжнє свято.
За наявності часу і бажання радимо оглянути монастир і костел капуцинів 1739 року, що поруч із замком. Споруди у стилі бароко після першого поділу Польщі залишилася без монахів і стала складом для збіжжя та госпіталем. 1823 року капуцини відновили свій орден, проте під час ІІ Світової війни німці мали тут в’язницю для євреїв, яких вимордували у 1943 році. Радянська влада віддала приміщення монастиря під сільськогосподарську школу. А тепер вони містять реставраційні майстерні і сховище Олеського музею, тому об’єкт можна оглянути лише ззовні.
У центрі села є ще одна примітна споруда – костел Св. Трійці 1545 року будівництва у стилі бароко. До основної споруди у ХVІІ столітті Іваном Даниловичем було добудовано три каплиці, де поховані колишній власник Олеська та інші фундатори храму. Якщо бажання пізнання ненаситне можна походити околицями села і побачити рештки оборонних валів, що колись оточували місто, надгробки роботи відомих скульпторів, братів Шімзерів, на місцевому кладовищі, синагогу ХVІІ-ХІХ століття, віддану у радянський час під магазин. Так що подивитися на українській землі є що – було б лише бажання. На нашу думку, найкраще представлена середньовічна і новочасна храмова архітектура. Тому продовжимо огляд кращих пам’яток у Бродівському районі Львівської області: майже серед поля лежить собі село Підкамінь, засноване колись поруч із потужною твердинею – монастиря, вписаного у скелю. Існуванню першої домініканської місії на цих землях поклав кінець татарський наїзд 1519 року. Протягом ХVІІ-ХVІІІ століття довелося будувати костел оборонного типу з оборонним муром у вигляді зірки, зміцненим круглими баштами. Оскільки святиня не відзначалася особливою архітектурою, то було додано високу вежу з гарним мідним дахом, по кутах якого стояли чотири триметрові фігури. А на початку ХVІІІ століття у дворі храму виставлено коринфську колону з позолоченою фігурою Матері Божої та викопано криницю, що було справжнім дивом, адже монастир вбудований у скелю. Все це було сильно пошкоджене під час І Світової війни, коли монастир опинився на лінії австро-російського фронту, а 1916 року до загальних ушкоджень додалися ще й наслідки пожежі – блискавка, що вдарила у дах, розплавила фігури, знищила вежу і бібліотеку монастиря.
Спроби відновити фрески в навах у міжвоєнний період закінчилися із початком ІІ Світової війни і подальшим розміщенням у монастирі виробництва з пошиття одягу і взуття, а згодом і цілковитого закриття монастиря радянською владою аж до моменту утворення тут притулку для безнадійних психічно хворих. У дев’яності роки костел передано греко-католицькому згромадженню чину студитів.
Колись у ХVІ-ХVІІ столітті на підкаменецькому пагорбі навколо замку було збудовано кілька барокових капличок. Всередині однієї з них, що називалася «Стопа Марії», був камінь із відбитком стопи Матері Божої. А ще в одній знаходився чудотворний образ Матері Божої – копія образу Матері Божої Сніжної з базиліки Риму. Слава образу притягувала тисячі паломників і його перенесли в костел, а 1727 року коронували золотими коронами, спеціально привезеними з Риму. 1927 року відбулась повторна коронація образу, який з початком війни вивезено до Польщі. Сьогодні залишилася лише каплиця Параскеви П’ятниці, у яку може зайти і помолитися у повній самотині подорожній.
Неподалік монастиря, у підніжжі гори із язичницькою назвою «Рожаниця» лежить «Чортів камінь» – дивна група пісковику. Вчені доводять, що це — наскельний оборонний комплекс ХП—ХШ століття. У своїй основі вершина по периметру має поглиблення у вигляді невеликого рову. Піщаниковий останець у верхній частині поділено на три нерівні частини. Найбільша тріщина розділяє скельну групу за напрямком південний захід–північний схід. Вона штучно розширена i займає приблизно 1/3 висоти скелі. Поглиблення та підрубка цієї тріщини чітко вказує на пристосування її під забудову. На камені збережені вертикально видовбані пази галереї – заборола. У скелі вирубано сходинки. Дослідники встановили навіть розміри колишньої дерев’яної двоярусної забудови на вершині скелі з розмірами сторони не менш як 6-7 метрів і площею близько 100 квадратних метрів.
Аналогія вирубаних пазів та врубів з пам’ятками наскельного будівництва Тустані, Бубнища і Розгірчого, що входили до Карпатської лінії оборони, дають підставу віднести даний об’єкт до княжого періоду. Крім пазів та врубів на вершині скелі наявні спарені ями для захоронення померлих.
Аналіз даної території показує, що тут проходив один з магістральних шляхів, який вів із Пліснеська через Підкамінь на Кременець, Данилів та Стіжок. Відомо, що у ХШ столітті князь Данило Галицький побудував ряд оборонних пунктів на важкодоступних вершинах (Холм, Львів, Кременець, Данилів, Стіжок та iн.). Напевно до цієї оборонної системи належала i наскельна забудова Підкаменю. Це підтверджується і підйомним археологічним матеріалом, датованим XII-ХШ століттям, виявленим в околицях Підкаменя і поблизу скель археологом М. Бандрівським. Отож, будете недалеко – відвідайте, не пошкодуєте!
Дев’ять годин подорожі втомили вас? Нічого, зате скільки вражень! А коли відпочинете, а тимчасові труднощі під час подорожі кануть у небуття, апогеєм ваших позитивних емоцій буде час перегляду віддрукованих фотографій – саме ці хвилини стануть передумовою майбутньої вашої подорожі, а ми радо допоможемо вам у цьому.
Сьогодні наша подорож охопить замки і храми Тернополя, Підкаменю, Олеська, Підгірців, Золочева. Торкаючись холодного каменю древніх споруд, поринаєш у глибину століть: уява відтворює події минулого і створює середньовічні образи захисників і нападників, пригадуються сюжети із книг та фільмів, вивченої у школі та призабутої уже історії... Хтось назвав архітектурні шедеври «німими свідками історії», але, відвідавши їх хоча б раз, розумієш, що це не так. Історія, завдяки створеним музеям, мистецьким колекціям і фестивалям, численним дивам, таємницям і легендам, оживає і перетворюється на історичну казку. Ця казка – безкінечна, спробуйте стати її персонажем!