Історики вам також розкажуть, що вперше Ніжин згадується у літописі “Повість минулих літ” за Іпатіївським списком (1078 р.). І що у давнину назва його змінювалась від “Нежатин” і “Уненеж” – до сучасної назви “Ніжин”, яка вперше з‘явилась у документах другої половини ХІУ ст.
І як будь-яке порядне стародавнє місто, Ніжин відкриє вам свої містичні історії та легенди, що їх зберегли до нашого часу письменники М. Гоголь і Т. Шевченко та міська архітектура.
У передмісті можна побачити Ніжин – озеро: у давні часи на його берегах стояв посад, і науковці стверджують, що то і був літописний Нежатин, одна з фортець на північному сході Київської Русі. Під час монголо – татарської навали води озера заховали місто і всіх його мешканців – і відтоді лише раз на рік, у ніч на Великдень, Нежатин підіймається на поверхню води.
А по дорозі до центру сучасного Ніжина, де майже повністю збереглась комплексна забудова ХУІІІ – ХІХ ст., і де досі знаходиться понад триста історичних будівель, ви захоплено зупинитесь, побачивши кілька чудових християнських храмів. Вони оберігають місто і його населення, золотими маківками розривають хмари. Ніжинці кажуть, що саме тому над їхнім містом завжди сонячно.
Один з храмів – Святого Миколая Чудотворця – вважається ідеалом українського бароко, і це справді самобутній і неперевершений витвір міських будівничих 1640-х років. Легенди переповідають, що собор споруджено на честь чудодійного спасіння Ніжина від турків іконою Св. Миколая. Спасо–Преображенську церкву люди називають “Тарасовою”: 17 травня 1861 р., коли через Ніжин проходив останній шлях Тараса Шевченка, на подвір‘ї цього храму зупинилась похоронна процесія і була відправлена Панахида.
Доки ви милуватиметесь архітектурою старого Ніжина, вам нагадають, що це – місто багатонаціональне. Крім українців, тут проживали росіяни, греки, поляки, німці, перси, ассірійці, євреї. Грецька громада Ніжина, до речі, у ХУІІ – ХІХ ст. вважалась чи не найбільшою в Україні. І у місті збереглося багато оригінальних грецьких будинків тієї доби.
І в одному з них - у кам‘яниці, тобто житловому будинку ХУІІІ ст., живуть привиди. Ночами хтось плаче у куточках, хтось причиняє старі двері до кімнат, зітхає і блідою тінню блукає коридорами. “Хтось” – то, як вважають ніжинці, молода грецька красуня, що закохалась у сина тодішнього міського голови. Він її взаємністю не відповів. І дівчина наклала на себе руки, але спокою так і не знайшла. Ніжинський історик Ольга Пономар каже, що за часів радянського войовничого атеїзму благородні привиди ледве не пішли геть, ображені, що люди відмовилися вірити в їхнє існування. Але нещодавно знову повернулись у рідну домівку.
Отже – приїздіть до Ніжина, прогуляйтеся вулицею М. Гоголя, яка зберігає будівлі і дух тієї доби; відвідайте храми; поблукайте берегами Ніжин – озера – і відчуйте містичну ауру цього міста, над яким не владний час.
Джерело: http://sian-ua.info |
