Медобори — найбільш розширена і масивна частина горбисто-скелястого пасма Подільських Товтр, які простягаються дугоподібно від селища Підкамінь Львівської області, через територію Тернопільської (Збараж, Скалат) і Хмельницької (Сатанів, Кам’янець-Подільський) областей.
У цьому місці Товтри перетинаються річкою Збруч, яка котить свої води до мрійливого Дністра. Тут, у межах Гусятинського і Підволочиського районів Тернопільщини, знаходиться основна територія природного заповідника «Медобори», відомого в Україні красою своєї розкішної природи (тільки тут можна побачити неопалиму купину, або ясенець білий, і венерині «середньовічні» черевички). Іще — в Медоборах сумлінно працюють і живуть по заповідній окрузі незвичайні люди — щирі і добрі душею, з діда-прадіда господарі. А що вже гостинні — приїдьте і пересвідчитесь.
У рельєфі Подільської височини чітко виступає смуга Товтр — вузького горбистого пасма, ізольованих горбів, гребенів, які височіють над прилеглою територією. Найбільш монолітна та найширша (500-600 м) і заліснена їх частина незвичайно багата на медоносні рослини, звідси й назва — «Медобори». З метою збереження унікальних природних комплексів Подільських Товтр та генофонду їх рослинного і тваринного світу в 1990 році утворено природний заповідник «Медобори» площею 9455 га, а найцінніші ділянки Кременецьких гір площею 1000 га на півночі Тернопільської області було виділено як філія заповідника. Указом Президента України від 29 вересня 2000р. площу заповідника було розширено на 61, 7 га.
Окрім головного пасма до складу «Медоборів» увійшли урочища Шум, Козина, Кокошинський ліс, які знаходяться неподалік і мають не меншу природоохоронну цінність, а також дещо відокремлені останцеві вапнякові горби, вкриті степовою рослиннісю.
Основний масив заповідника, таким чином, простягається майже суцільним лісовим контуром з півночі на південь на 32 км, із заходу на схід — на 21 км. Філія «Кременецькі гори», що розташована на відстані 70 км від м. Тернополя, займає окремими контурами ділянку з півночі на південь на 11 км, а з заходу на схід — 16 км. На сьогодні площа заповідника складає загалом 10521 га.
Природний заповідник «Медобори» підпорядкований Державному комітету лісового господарства України (разом з дев’ятьма іншими установами природно-заповідного фонду!)
Адміністрацію заповідника вже багато років очолює Михайло Музика — людина мужня, вольова, сильна духом, кандидат наук... Про Михайла Ярославовича годилося б написати окремо (і це обов’язково треба зробити, як і про багатьох інших наших достойників у заповідній галузі). Одне лиш коротко. Розказував якось мені Микола Пилипович Стеценко, перший заступник начальника Державної служби заповідної справи:
— Під час однієї з перевірок заповідника заходимо ми з начальником відділу кадрів Міністерства М. Семистроком у кабінет директора. Михайло Ярославович сидить за столом. Вітаємось. Сідаємо теж за стіл. Обговорюємо питання по роботі. Після засідання Микола Гнатович говорить: «Як так! Навіть не встав, коли ми зайшли». Я, знаючи причину, — каже М. Стеценко, — мовчу. А згодом кажу йому, що Михайло Ярославович не піднявся нам назустріч, бо у нього... нема ніг. Мій начальник від здивування аж присів. Все дивувався, що така людина ще й керує заповідником.
Питання охорони Товтр порушувалося ще на початку ХХ ст. польськими науковцями. У 1910 році тут утворено місцевим поміщиком Федоровичем степові резервати гір Гостра та Любовня з метою охорони моховатково-коралових скель сарматського віку з подільськими степовими рослинами. У 60-х роках минулого століття на нинішній території заповідника було утворено кілька заказників місцевого значення, а в 1982 році організовано Медоборський державний геологічний заказник площею 8071 га.
Товтри є унікальною пам’яткою природи та геологічного минулого, подібного їм немає у всій Європі. Вони формувалися 15-20 млн. років тому в прибережних водах теплого Галіційського (Сарматського) моря, що розміщувалося уздовж зовнішнього краю Карпат. Уздовж східного його берега тягнувся водоростевий бар’єрний риф 170 км завдовжки, складений з решток морських організмів з вапняковим скелетом: літотамнієвих водоростей, моховаток, молюсків, серпул, які спочатку були перекриті осадовими відкладами, а пізніше розмиті (відпрепаровані) переважно водною ерозією. Вони й утворили пасмо, південно-західний схил якого крутий, а північно-східний — пологий.
Орографічно у Товтровому пасмі виділяються головний кряж, утворений ланцюгом горбів, які вирізняються найбільшими абсолютними висотами, та гряди і групи товтр, які розміщені, так би мовити, «по боках». Загалом, ширина Товтрової гряди не перевищує в середньому 5-6 км, лише в районі р. Збруч вона становить 10-12 км. Відносна висота пасма 50-60 м, над долиною р. Збруч — до 100 м. Гора Бох(г)і(у)т є найвищою вершиною заповідника (413 м).
На вершинах пасма багато мальовничих скель, кам’яних полів, складених десятками різновидів вапняків з рештками різноманітних морських організмів. Потужні вапняки сприятливо впливають на розвиток різних форм карстового рельєфу — від дрібних каррових ямок і рівчаків до великих печер, лійок, колодязів, які поглинають воду (печера «Звенигородська»). Серед них і вертикальні печери «Перлина», «Христинка».
Підняте положення та напрямок простягання «Медоборів» утворюють специфічні мікрокліматичні умови, сприятливо впливають на зволоження і термічний режим. Тут найбільш прохолодні зими («холодне Поділля») і помірно тепле літо (середня температура липня + 18 °С), значні річні суми опадів (620 мм на рік). Різноманітність експозицій і крутизни схилів «Медоборів» сприяють формуванню багатої флори і рослинності.
Багата флора заповідника налічує близько 1000 видів вищих судинних рослин із значною часткою рідкісних, ендемічних, реліктових і погранично-ареальних видів, з яких 130 є регіонально рідкісними, 37 занесено до Червоної книги України.
У рослинному покриві «Медоборів» найбільші площі займають лісові угруповання — понад 90 %. За складом це переважно широколистяні дубово-грабові, грабово-дубово-ясеневі, а також грабово-букові, кленово-ясеневі, чисті дубові (дубини, діброви), букові (бучини) ліси. Грабові ліси (грабняки) є похідними і займають значні площі. Природні букові ліси тут ростуть на східній межі ареалу (Володимир-Волинський — Кременець — Кам’янець-Подільський).
Склад лісів дуже різноманітний. У деревостані панують дуб і граб. Поряд з ними ростуть дуб скельний, ясен, явір, бук, клен гостролистий, липа серцелиста, черешня, в’язи (в Україні їх 7 видів), береза, осика тощо. У підліску переважають бруслина бородавчаста та європейська, ліщина звичайна, свидина кров’яна, гордовина, глід, трапляються смородина чорна, агрус відхилений.
Трав’яний покрив лісів має різну густоту залежно від типу лісу та зімкнутості деревостану. Його утворюють яглиця звичайна, осока волосиста, підмаренник запашний з участю копитняку європейського, зірочника ланцетолистого, підлісника європейського, анемон жовтецевої та дібровної, герані, фіалки, медунки темної, купин багатоквіткової та широколистої, жовтців шорсткого та кашубського, переліски багаторічної, папороті, зубниць залозистої та бульбистої.
До Червоної книги України занесено цибулю ведмежу (черемшу), підсніжник білосніжний, популяції яких займають значні площі у заповіднику, лунарію оживаючу та скополію карніолійську, які є звичними на вершинах та схилах лісових товтр. Рідше трапляються астранція велика, лілія лісова та 12 видів орхідних, серед яких зозулині черевички справжні (унікум! заповідника), булатка великоквіткова, любки дволиста та зеленоквіткова, коручки морозниковидна та пурпурова, гніздівка звичайна та дуже рідко — крокус Гейфелів (знаходиться на межі ареалу, багато його у карпатських заповідниках). Також багато рідкісних у регіоні видів: багаторядник шипуватий, листовик сколопендровий, живокіст Бессера, кадило сарматське, фізаліс звичайний, вероніка гірська та ін.
Особливу цінність становлять ділянки степової, лучно-степової та наскельно-степової рослинності з рідкісними формаціями осоки низької, ковил волосистої та пірчастої. Тут, крім характерних степових видів, росте багато волино-подільських ендемічних та погранично-ареальних видів: шавлія кременецька, шиверекія подільська, змієголовник австрійський, аконіт кущистий і шерстистовусий, ясенець білий (неопалима купина!), ковили пірчаста та волосиста, вівсюнець Бессера, ломиніс цілолистий, півники угорські, цибуля подільська, молочай волинський, зіноваті біла, подільська та Блоцького, відкасник осотоподібний.
Фауна (тваринний світ) «Медобор» сформована у специфічних умовах Товтрового кряжа. Різновікові деревостани, висока залісненість схилів, перемежування їх із степовими ділянками, що поросли різнотрав’ям і островами кущів, створюють сприятливі умови для оселення тварин. У заповіднику представлені всі фонові види Подільського Придністров’я. Так, тут понад 2500 видів комах, 183 — птахів тощо. Поряд із звичними багато рідкісних видів тварин. З комах до Червоної книги України занесено бджіл-теслярів звичайного і фіолетового, махаона, мнемозину, переливницю велику, жука-самітника, жука-оленя, сатурнію руду.
Найчисленнішими є птахи. Справжня окраса пернатого світу — група хижих птахів: сови, яструби, канюки, соколи. Особливу цінність становлять види, занесені до Червоної книги України. У гніздовий період можна зустріти орла-карлика, підорлика малого, пугача, луня польового. Прилітає зимувати сорокопуд сірий, іноді — сова довгохвоста, сапсан. На перельотах можна побачити лелеку чорного, гоголя, журавля сірого.
Із звірини в заповіднику є козулі, кабани, дуже рідко трапляється лось. Звичними стали куниця лісова, борсук, не кажучи вже про лисицю, їжака, тхора. Особливу групу становлять рукокрилі, які населяють переважно невеликі печери та ніші, зокрема «Перлину», де у великій кількості мешкає нічниця велика — вид, занесений до Червоної книги України та Європейського червоного списку.
Приєднаний до «Медоборів» філіал «Кременецькі гори» є східною частиною Гологоро-Кременецького кряжа, відносна висота (щодо так званої денної поверхні рівнини) якого коливається від 100 до 200 м, а абсолютна становить 395-406 м над рівнем моря. В основі кряжа залягає потужна товща білої крейди (з включенням чорного кремнію), перекрита шаром сарматських пісків, які переходять у вапняковий пісковик. Верхнім шаром морських відкладів є черепашково-піщані та черепашкові сильно зцементовані вапняки, які утворюють обривисті скелі, що вінчають вершини гір.
Кременецькі гори — структурно-еродована височина, рідкісні ерозійні «гори», інакше — розчленоване горбогір’я. Ерозійні (водно-ерозійні, або флювіальні) процеси надали місцевості надзвичайної мальовничості, особливо в долині річки Іква, що відділяє Кременецькі гори від сусідніх Вороняк.
Найцікавішими, своєрідними унікумами з кременецьких гір щодо мальовничості, краси ландшафту (і з ботанічного та палеонтологічного боку) є гори-останці: Маслятин, Страхова, Гостра, Черча, Божа, Дівочі скелі, Замкова (Бона). Так, на Дівочих скелях, які знаходяться на околиці м. Кременця, побачимо мало не фантастичні виходи вапняків у вигляді різних химер, урвистих скель з нішами, обвалами тощо. Гора Черча — продовження Замкової гори в межах міста.
Унікальна, у вигляді куполоподібного горба, г. Божа (265м н.р.м.) знаходиться на відстані семи кілометрів від м. Кременця і пасма Кременецьких гір. На самій її вершині б’є цінне лікувальне джерело холодної води, яке має ще й культове значення. Щорічно сюди приходять тисячі паломників.
