Іронія долі: у Тернополі, одному з найзеленіших міст України, автор цих рядків уперше побувала взимку. Втім, у цьому є один незаперечний плюс. Знебарвлене місто що жінка без макіяжу — маєш змогу роздивитися його справжнє обличчя. «Мій» Тернопіль виявився камерним і дуже стильним.
На відміну від сьогоднішнього лубково-еклектичного центру Києва, історичне серце Тернополя практично не перекроєне містобудівниками-«новаторами». Тому й самі тернопільці, і гості цього західноукраїнського міста мають можливість годинами блукати його вулицями й милуватися архітектурою, не боячись наштовхнутися на якусь безглузду какофонію, завмерлу в камені.
Творці краси
На жаль, знайомство зі столицею західного Поділля для київських журналістів, котрі відвідали Тернопільщину в рамках триденного прес-туру, організованого Тернопільською облдержадміністрацією і Державною туристичною адміністрацією України, обмежилося короткою пішою екскурсією. За ці дві-три години абсолютно чітко ми усвідомили лише одне: аби по-справжньому ознайомитися з Тернополем, часу потрібно, як мінімум, разів у двадцять більше.
Перша писемна згадка про Тернопіль датована далеким 1540 р. Тоді польський король Сигізмунд І дав грамоту краківському магнату Яну Тарнавському на спорудження фортеці в Теребовлянському повіті. Крім оборонного замку, двічі зруйнованого й потім наново відбудованого, до наших днів збереглася церква Воздвиження Чесного Хреста. Її було споруджено на початку ХVI ст. на фундаменті давнього храму часів України-Руси. Вражає величчю й монументальністю тернопільська церква Різдва Христового, розміщена на центральній вулиці міста — Руській. Вціліло й величне приміщення з монастирськими прибудовами Українського греко-католицького кафедрального собору Непорочного Зачаття Діви Марії, споруджене в середині ХVIII століття у стилі пізнього бароко.
Тернопіль — місто з дуже складною і драматичною долею. Його кілька разів буквально змітали з лиця землі ворожі смерчі. Але найбільше понівечила місто Друга світова. Власне, сьогоднішній Тернопіль, по суті, виріс на її руїнах. Можливо, саме тому тернопільці, які не з чуток знають, що таке біль втрат, роблять усе можливе, аби зберегти нечисленні історичні перлини, які дожили до наших днів.
Пишаються жителі міста над Серетом і тим, що Тернопіль із 21 листопада 1918-го по 2 січня 1919 р. був столицею молодої Західно-Української Народної Республіки. Що в центрі міста, на Театральній площі, 29 квітня 1990 року вперше у нашій державі підняли й освятили національний синьо-жовтий прапор. Узагалі Тернопіль за духом дуже українське місто. Скажімо, хоча тут і живуть (причому дружно) представники майже ста національностей, на вулицях ви почуєте лише українську. І, знаєте, після київської мовної поліфонії це так приємно...
Від покоління до покоління тернопільці передають легенду, оповиту срібним сумом. Колись давно на території нинішнього Тернополя красувалося подільське місто, захищене з усіх боків водою й валами. Найбільшою його гордістю була фортеця, що оберігала спокій городян. Вони споруджували білосніжні будинки, і чарівною пишнотою сяяло на сонці їхнє химерне кам’яне мереживо. Та одного разу зі сходу насунули на сонце чорні хмари й битим шляхом повалило турецьке військо. Відчайдушно билися за своє місто воїни, але вороги таки змогли прорватися до фортеці. Вони перетворили на купу руїн усі будинки, знищили замок, а жителів, котрі не встигли втекти, забрали в ясир. На місці білого міста виросли тернові зарості, які пишно зацвітали навесні, ніби нагадуючи про минулу славу поселення. Згодом люди відвоювали свою свободу, повернулися назад і збудували нове місто, назвавши його Тернополем.
Не знаю, наскільки правдивий цей переказ, але він дуже точно характеризує самих тернопільців. Попри те, що місто неодноразово руйнували вороги, його жителі творили і творять красу — рік у рік Тернопіль стає дедалі прекраснішим і неповторнішим, як вічна легенда.
Як щодо того, аби полікуватися... пивом?
На Тернопільщині збереглося понад 3600 пам’яток історії та культури. Тут зосереджено третину (34 зі 100) всіх замків та замкових споруд України. Взагалі ж за кількістю історико-культурних і природних пам’яток Тернопільська область — одна із найбагатших у країні. Майже 200 тисяч гектарів ландшафтних територій краю мають туристично-рекреаційне значення. До послуг охочих поліпшити своє здоров’я — 16 санаторно-курортних і оздоровчих закладів. В одному з них, санаторії «Медобори», побували й ми.
Учені запевняють: Медобори — унікальний геолого-ботанічний комплекс, який не має аналогів у нашій країні. Сучасні Медобори — справжня скарбниця лікувальних факторів. Подільські Товтри благотворно впливають на формування тутешнього клімату. Природа наділила цей куточок і унікальним підземним багатством — цілющими водами. Саме тому тут і розмістився санаторій.
У «Медоборах», ефективно використовуючи місцеві лікувальні фактори — сірководневу, натрій-хлоридну води й сульфато-гідрокарбонатне торфоболото, — допомагають позбутися практично всіх відомих захворювань. (Що дуже важливо — вартість місячного перебування в санаторії цілком по кишені середньостатистичному українцеві.) Застосовують у «Медоборах» і нові нетрадиційні методи лікування: іпотерапію (лікувальна верхова їзда) та пивотерапію — лікування «живим» пивом. Цілющий хмільний напій постачає розміщене неподалік, у Микулинцях, ВАТ «Бровар».
«Бровар» — один із пивзаводів України, де виробляють пиво «віденського», «пільзенського» та «мюнхенського» типу. Для забезпечення максимальної екологічної чистоти «живого» напою підприємство виготовляє високоякісний світлий, темний і карамельний солод. Це дає змогу повністю відмовитися від використання штучних барвників, консервантів та ароматизаторів. А сучасне устаткування дозволяє продукувати хмільний напій без термічної й інших видів обробки, що знижують його цілющі властивості.
Чесно кажучи, ніколи не думала, що відвідання пивзаводу може перетворитися на дуже цікаву екскурсію.Виявилося, «проілюстрований» технологічний процес народження духмяного напою — захопливе дійство. Отож цілком можливо, у недалекому майбутньому Тернопільщина прославиться як родоначальник вітчизняних пивних турів.
Святині, відомі всьому світові
Є на Тернопільщині дві релігійні святині, відомі, без перебільшення, всьому світові, — Свято-Успенська Почаївська лавра та Зарваниця.
Не важливо, з якого боку підходити чи під’їжджати до Почаєва. Сонячного дня золоті бані можна побачити за багато кілометрів. І будьте певні — це чудове видовище запам’ятається вам на все життя. Якщо підійдете ближче й зупинитеся перед самим комплексом, то легко зможете уявити лавру часів князівства: навіть сьогодні ця територія не втратила оборонного характеру. Практично все залишилося таким, яким було багато століть тому, і складається враження, що навіть час не владний над почаївською святинею.
Специфіка православної віри повністю зберегла уклад життя лаври. При цьому поруч зі стародавніми церквами й підземеллями притулився готель для прочан, у якому міститься і їдальня. Готель комплексові просто необхідний, адже до лаври щорічно приходять і приїжджають тисячі віруючих.
Набагато більше, ніж паломники, відвідують Почаїв туристи. Парадокс, але ситуація з їхнім сервісним обслуговуванням не просто погана — у Почаєві, що має такий потужний «магніт», здатний перетворити його на туристичну Мекку, відповідної інфраструктури практично немає. Крім кількох кафе, напівзруйнованого готелю й однісінької турфірми, для гостей міста більше нічого не передбачено. Чи треба казати про те, що, маючи розвинуту інфраструктуру, Почаїв міг би себе цілком самостійно утримувати?
За легендою, зарваницька земля освячена Матір’ю Божою, яка вказала ченцеві місце, де зараз знаходиться одна з найбільших святинь української землі.
Чудотворна ікона Зарваницької Матері Божої належить до найдавніших в Україні. Вона дійшла до наших днів із далекого ХІІ століття. У часи більшовицьких гонінь на греко-католицьку церкву ікону переховували в себе місцеві жителі. З 1988 р. вона повернулася на своє звичайне місце — до парафіяльного храму Святої Трійці.
Зарваницькі святині неодноразово руйнували вороги. Але найбільше постраждала Зарваниця у ХХ столітті. Тоталітарна система знищила місцевий монастир, дерев’яну церкву, каплицю біля цілющого джерела. Але ніщо не могло зупинити потоку прочан. У лісі й по хатах, а потім у катакомбних церквах аж до перебудови проводилися підпільні богослужіння.
Як розповів наш гід — керівник екскурсійного відділу туристичної фірми «Оксамит — КЛ» Сергій Підмогильний, нині у Зарваниці відновлюють раніше побудовані храми та створюють нові шедеври церковного мистецтва. Один із них — собор Зарваницької Матері Божої. Крім цієї величної новобудови, в Зарваниці споруджуються та реставруються інші об’єкти для охочих потрапити на святу землю. Побудовано Співоче поле, де проходять святкові дійства, комфортабельний будинок для гостей, планується створення музею історії становлення Зарваниці, відновлення Хресного шляху, прокладання підземного переходу до собору Зарваницької Матері Божої.
Край контрастів
Понад триста років височіє Збаразький замок над рікою Гнизною. Багато героїчного і трагічного було в його історії. Він переживав часи могутності й розквіту, занепаду і спустошення. Видатна пам’ятка архітектури й містобудування, замок чудово зберігся, і не дивно, що сюди приїжджає безліч туристів з України та з-за кордону. Вони можуть не лише захоплюватися пишнотою самого Збаразького замку, а й відвідувати розміщені в ньому виставки «Археологія й етнографія краю», «Історія архітектури міста Збаража», милуватися роботами місцевих художників та скульпторів. У казематах правого крила замку працює вишуканий ресторанчик «Легенда», зі стилізованим під давнину інтер’єром, справжнім каміном і дуже смачною кухнею.
Як ніч від дня, відрізняється від Збаразького Вишневецький замок. Те, що свого часу Бальзак називав «маленьким Версалем», сьогодні має жалюгідний вигляд. Складається враження, що замок доживає свої останні дні, від колишньої розкоші залишилися самі спогади... Напевно, Вишневецьку перлину ще можна врятувати й відродити її колишню красу. Але, схоже, на замок усі махнули рукою. Більше того, досі нікому не спало на думку бодай виселити з пам’ятки архітектури розміщене в ньому... ПТУ.
Тернопільщина у цьому плані взагалі такий собі край контрастів. Поруч із «глянсовими», тут можна натрапити на також варті того, але чомусь абсолютно занехаяні раритети. Причому логіці принцип їх градації не піддається. Взяти хоча б ту ж таки ратушу в Бучачі — місті на південному заході Тернопільщини. «Оригінальність задуму, сміливість вирішення й вишуканість пропорцій ставлять ратушу в Бучачі у ряд найзначиміших споруд ХVIII століття» — свідчить «Історія українського мистецтва» (Київ, 1968 р.). А сьогодні ця «значима споруда» нагадує стару театральну декорацію, здатну розсипатися на порох від різкого пориву вітру...
Біла пляма на туристичній карті України
Загалом у туристичній сфері Тернопільської області склалася дивна ситуація. Регіон має унікальні культурні та природні об’єкти світового значення, але при цьому весь багатющий туристичний ресурс використовувався (та й використовується) дуже нераціонально.
У 1997 р. затверджено програму розвитку туризму в Тернопільській області, розраховану до 2005 р. Вона передбачала будівництво близько десяти нових готелів, кемпінгів, інших закладів сервісного обслуговування туристів. Не з’явилося жодного. Більше того, деякі райцентри через відсутність коштів і завантаженості взагалі відмовилися від утримання комунальних готелів. До речі, досі в області немає жодного пристойного (не кажучи вже про сертифікований) готелю. Результат — нерідко бізнесмени, громадські й політичні діячі, приїжджаючи у справах до Тернополя, ночувати їздять до Львова. Безумовно, відсутність відповідної інфраструктури істотно гальмує й ефективну роботу місцевих турфірм.
За десять років незалежності країни Тернопільщина не випустила жодного (!) сучасного туристичного довідника чи фільму, не взяла участі в жодній туристичній виставці. Водночас її сусіди — Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька й Закарпатська області, об’єднавшись у так званий Карпатський регіон, одержали, скажімо, від фонду TACIS 1,5 млн. євро на розвиток туризму.
Зверніть увагу: все викладене вище поєднується з тим, що Тернопільщина — один із екологічно найчистіших регіонів країни. Нагадаю: тут містяться найбільші православні та греко-католицькі святині. Область має всі можливості і для розвитку спелеотуризму (цілий комплекс печер у кількох районах) і водного туризму по наймальовничіших річках краю. А чому для організації висококласного зимового відпочинку не використовуються повною мірою чудові гірські масиви, санна траса міжнародного рівня, комплекс трамплінів у Кременецьких горах?..
Одне слово, «революційна» ситуація назрівала давно. Ініціаторами ж кардинальних змін стали новий губернатор та його команда. Тернопільщина визначилася з пріоритетами: у найближчому майбутньому основними для неї стануть три галузі — сільське господарство, переробна промисловість і туризм. Голова облдержадміністрації, голова Тернопільської облради, два народних депутати України й голова ради Тернопільської обласної асоціації розвитку туризму підписали Меморандум про спільні дії. Вони планують об’єднати зусилля, спрямовані на розвиток туристичної інфраструктури області, інтенсифікувати рекламно-інформаційну діяльність, активно сприяти залученню «туристичних» інвестицій.
Відбуваються великі зміни у двох тернопільських готелях — «Тернополі» й «Галичині». У «Галичині» вже побудовано автономну котельну, проведено капремонт частини номерного фонду. Нині на черзі реконструкція «Тернополя», який у найстисліші терміни перетвориться на комфортабельний сучасний «тризірковий» готель. «Галичину» планується спеціалізувати на обслуговуванні тургруп, «Тернопіль» має стати готелем для ділових людей.
Цілком можливо, невдовзі до тернопільських «родзинок» додасться ще одна — перший в Україні критий аквапарк. Певна річ, він не лише сприятиме створенню в обласному центрі цивілізованої зони відпочинку, а й стане цілком істотною статтею доходу міського бюджету. Справа за малим: довести задумане до кінця, не піддавшись спокусі піти горезвісним «своїм шляхом».
