Той, хто хоче поєднати відпочинок з лікуванням, теж не програє. Екологічно чисте повітря, практично всі види лікувальних вод (типу “Моршин”, “Нафтуся”, “Друскінінкай” тощо), цілющі грязі, унікальні методи оздоровлення, в тому числі пивом. Для прикладу: за твердженням учених, заповідник Медобори – унікальний геолого-ботанічний комплекс, який не має аналогів в Україні, справжня скарбниця лікувальних факторів.

ТЕРНОПІЛЬЩИНА: ЦИФРИ І ФАКТИ

Тернопільська область, разом із Львівською та Івано-Франківською, є частиною західноукраїнської історичної території – Галичини.
Тернопільщина межує, крім уже згаданих областей, з Рівненською, Чернівецькою та Хмельницькою областями.
За адміністративно-територіальним поділом Тернопільська область має 17 районів. В області є 16 міст, 19 селищ міського типу і 1013 сіл.
Площа Тернопільщини – 13,8 тис. кв. км. (2,3% території України). В області проживає 1142 тис. осіб (2,3% від загальної кількості громадян України).
Сліди існування людини на території Тернопільської області сягають доби раннього палеоліту (понад сто тисяч років тому).
Найбільш інтенсивно область заселялася в часи Київської Русі, про що свідчать близько 300 давньоруських городищ і селищ, понад сто некрополів X-XIII століть.
Наприкінці XI століття на території сучасної Тернопільщини виникли удільні князівства – Теребовлянське та Шумське, які пізніше об’єдналися і ввійшли в Галицько-Волинське князівство.
Після 1340 року територія нинішньої Тернопільської області була захоплена феодальною Польщею.
У 1594 – 1596 роках край був охоплений козацько-селянським повстанням під проводом Северина Наливайка.
Влітку 1649 року козацьке військо Богдана Хмельницького обложило фортецю міста Збаража. У серпні відбулася знаменита битва під Зборовом. Через зраду татар Богдан Хмельницький був змушений погодитись на перемир’я. 
У 1772 році, після першого поділу Польщі, більша частина Тернопільщини була приєднана до Австрії, а її північна, волинська, частина – до царської Росії. Надалі край ще не раз перекроювався цими імперіями.
З 22 листопада по 30 грудня 1918 року Тернопіль був столицею Західноукраїнської народної республіки.
Після приєднання Західної України до УРСР Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 грудня 1939 року було утворено Тернопільську область.
Ліси становлять близько 14% території області (197,8 тис. гектарів). Тернопільщина займає провідне місце в Україні із заготівлі дикорослих плодів, ягід, березового соку, лікарських трав.
У Тернопільській області розвідано близько 300 родовищ корисних копалин. Особливо потужними є запаси мергелю, рифові родовища вапняків, будівельного каменю, доломітів і пісковиків, значні поклади глини, суглинків і рідкісної крейди, потенційні запаси гіпсу.
Майже 200 тисяч гектарів ландшафтних територій краю мають туристсько-рекреаційне значення.
У межах області функціонує природний заповідник “Медобори”, три регіональних ландшафтних парки, 117 ландшафтних, лісових, ботанічних, зоологічних, орнітологічних, гідрологічних заказників, 391 пам’ятка комплексна, геологічна, гідрологічна, ботанічна та зоологічна пам’ятка природи, 4 заповідних урочища, 3 ботанічних сади, 9 дендрологічних парків, 1 зоологічний парк та 13 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва.
У Тернопільській області знаходяться одні з найбільших у світі карстові печери. Печера “Оптимістична”, протяжність якої 182 км, займає перше місце в світі за довжиною серед гіпсових печер і друге – серед вапнякових.
На Тернопільщині збереглося більше 3600 пам’яток історії та культури. Майже третина всіх замків і замкових споруд, що є в Україні, зосереджена в Тернопільській області.
В області функціонують 22 вищі навчальні заклади різних форм власності, з них: 16 – I-II рівнів акредитації та 8 – III-IV рівнів акредитації.
До найважливіших галузей народного господарства області належать харчова промисловість, машинобудування та металообробка, легка промисловість, виробництво будівельних матеріалів та борошномельно-круп’яна промисловість.
Область виділяється в Україні виробництвом бавовняних тканин, світлотехнічного обладнання, бурякозбиральних комбайнів, посуду, цукру, масла, жирного сиру, м’яса, цукрових буряків, картоплі та ін.
Сільське господарство дає 32% валового внутрішнього продукту області. На Тернопільщину припадає 2,6% сільськогосподарських угідь 2,7% орних земель України. Вона виробляє 3,2% усієї с.г. продукції держави.
Область перетинають три автомагістралі міжнародного значення. Автомагістраль Брест-Чернівці з’єднує західну частину Білорусі з Румунією і є головним коридором північно-південного напрямку до балканських країн та Середземномор’я. Дві інших – Харків-Київ-Львів та Київ-Ужгород – з’єднують кордони і центр України з Польщею, Словаччиною та Угорщиною.
Відстань від Тернополя до найближчих країн Європи становить 220-350 км. 
Залізничний вузол міста Тернополя надає сполучення практично з усіма обласними центрами України, сусідніми країнами, зокрема Польщею, Росією, Словаччиною та Угорщиною.
Аеропорт “Тернопіль” може виконувати перельоти для перевезення пасажирів і вантажів у всі країни світу, крім тих, яких стосуються санкції ООН. Аеропорт забезпечений митним та прикордонним обслуговуванням на замовлення.
Експортні та імпортні поставки зв’язують Тернопільщину з 72 країнами світу.

ЛЕГЕНДИ


Кривава вода Язичницької печери.
У Борщівському районі на Тернопільщині є село Монастирок, назване на честь давнього православного монастиря, який існував тут у печерах. Місце має сильну енергетику. До християн тут, найвірогідніше, існувало поганське капище. На це вказує назва печери — Язичницька, а також камінь–жертовник із кровотоком. Зараз на камені вирізьблено хрест. Перед великими релігійними святами сюди наливають воду. Через три дні вона стає червоною.


«Атлантида» під Медоборами.

На Тернопільщині є дуже красиве місце на берегах ріки Збруч, яке називають до сьогодні Медоборами. Колись тут, між горами Звенигора і Богит, існував свого роду поганський монастир. Тут було розміщено кілька капищ та жертовники навколо них. Поруч зі Звенигорою, на березі Збруча, розташоване село Кринцилів. Фольклорні перекази донесли до наших днів легенду про те, що на кручах біля теперішнього села в давнину було велике місто, яке пішло під землю. А на самій горі є скеля, на якій природні стихії «витесали» зображення людських профілів, ликів, долонь.


Сатанів із Чортковим.

Відносно недалеко розташовані міста Сатанів та Чортків. І хоча люди не хочуть пов’язувати назви своїх міст із нечистою силою, але існує цілком вірогідна версія: ці місця прозвали так через вірність місцевих людей вірі предків, яку християни вважали культом нечистого. Сучасні прихильники пантеїзму теж шанують ці давні місця.


Кременець. Історія отруєнь. 

Наймістичнішою видається історія Кременця. Це містечко на півночі області оточують Кременецькі гори – залишки рифів Сарматського моря. На одній із них і стоїть замок. Точніше, те, що залишилося після козацької облоги. І замкова гора зветься Бона – її названо іменем королеви Бони.

1536 року король Сигізмунд І презентував Кременець своїй дружині неаполітанського походження Боні Сфорці як весільний подарунок. Вона укріпила замок, запровадила в місті систему податків. І місто в цей період було досить прогресивним. Можливо, тому, що правила королева містом через своїх старост і майже тут не жила. Але хоч історики сперечаються про те, чи ступала тут її нога взагалі, місцеве населення розповідає про неї чимало страшних легенд. 

Королеву називають українським Дракулою. Прагнучи вічної юності, вона нібито купалася в людській крові. Причому тільки в крові незайманих дівчат. В одній із башт замку замість перекриття стояла решітка з гострими шипами. Бона стояла під цим «ситом», а зверху на нього кидали дівчину. Так було вбито близько 300 дівчат. А ще розповідають, що королева любила крутити романи. І, поки її чоловік, набагато старший за неї, керував країною, вона спокусила мало не весь офіцерський склад Кременця. Коли Сигізмунд дізнався про це, то наказав стратити всіх офіцерів. Дружині, щоправда, удалося випросити помилування для третього, дев’ятого й двадцять сьомого... Згадуєте, які тости заведено пити за жінок? Легенди легендами, а традиції традиціями. 

А ось реальніші історії. Бона так незлюбила свою невістку, що готова була звести її зі світу в будь-який спосіб. Причому настільки цього не приховувала, що, ідучи на прийом до своєї матінки, син Бони наказав дружині нічого не пити й не їсти. Однак Бона запропонувала невістці поділити яблуко одне на двох – «на знак примирення». Жінка погодилася, вважаючи, що так напевно не отруїться. І... помилилася. За одною з версій, Бона змастила отрутою одну половинку ножа, що ним різала фрукт. За іншою, вона довго до цього готувалася й приймала малі дози отрути.


До речі, сама Бона також померла від отрути. Але не так романтично. Її отруїв особистий лікар, якого підкупив король Філіп ІІ. Після смерті королеви вже за кілька десятків років від замку нічого не лишилося: у вересні 1648-го Максим Кривоніс знищив фортецю, залишивши мальовничі руїни. Але в містечку й нині є на що подивитися, – будівля Єзуїтської академії, козацькі хрести та єврейські кладовища, розташовані на найближчих вершинах гір. Хоча місто потроху занепадало, життя не зупинилося. Кременець – батьківщина польського поета Юліуша Словацького, у 19-му ст. в Кременецькому ліцеї викладав брат Адама Міцкевича Олександр, тут побував Тарас Шевченко, і навіть Ференц Ліст дав два концерти.


Навколо Почаївського монастиря також ходить чимало легенд. Але напевно відомо, що це місце охороняє сама Богородиця, яка не раз приходила сюди, щоб освятити гору (там, де в 17-му ст. вона лишила відбиток стопи, досі б’є джерельце) або захистити монастир від ворогів. Коли 1675 року сюди прийшли турки, вони побачили в повітрі образ Божої Матері, а їхні стріли поверталися назад.