Гетьманщина (Гетьманська держава) – усталена в науковій літературі назва української національної держави, відновленої внаслідок національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648-57 рр., що існувала у 1648-1782 рр. Офіційна назва держави – Військо Запорозьке.
Столицями Гетьманщини в різні часи були міста Чигирин (1648-1660), Батурин (1669-1707, 1750-1761), Глухів (1708-1722, 1727-1734).
Державний устрій Гетьманщини на початковому етапі характеризувався наявністю власного військово-адміністративного управління, виборністю гетьмана, генеральної, полкової та сотенної старшини; єдиною податковою, фінансовою, військовою системою, наявністю дипломатичних зносин з іноземними державами.
Туристично-екскурсійний напрям "Гетьманські столиці" розрахований на найширше коло екскурсантів, є важливою складовою історико-культурного просвітництва народу, поширення знань щодо розвитку української державності, духовних основ нації. Розроблені та популяризуються екскурсії на тему "До гетьманської столиці – Чигирина", "Гетьманськими столицями (Київ – Чигирин – Гадяч – Батурин – Глухів), "Батурин – сторіччя історичних звершень та сьогодення".
м. Київ
Київ – всесвітньовідоме стародавнє місто, центр тяжіння всіх українських земель. Своїм корінням воно заглибилось у давню історію, що нараховує понад 1500 років. У ІХ-ХІІ ст. – стольний град Київської Русі, могутньої східнослов'янської держави, добре відомої в Європі, Азії та на Близькому Сході. У роки визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького Київ став центром Київського полку, адміністративно територіального округу України. Упродовж своєї історії українці завжди вважали Київ столицею всіх українських земель. Ще Богдан Хмельницький називав його "містом нашим столичним".
м. Чигирин (Черкаської області)
Відомий з першої половини ХVІ ст. як укріплений козацький зимівник. Згодом – центр Чигиринського староства. У 1592 р. місту надано Магдебурзьке право. У 1648-1657 рр. Чигирин – резиденція Богдана Хмельницького та столиця гетьманської держави (до 1676 р.). Під час другого Чигиринського походу (1678 р.) місто було зруйновано та занепало. Столицею став Батурин. Палац Б. Хмельницького, ратуша та Спаська церква у Чигирині не збереглися. На Замковій (Богдановій) горі залишилися рештки фортифікаційних укріплень. У 1843 і 1845 рр. у Чигирині побував Т. Г. Шевченко. Відомі його малюнки: “Дари в Чигирині”, “Чигирин з Суботівського шляху”, “Чигиринський дівочий монастир”, а також вірші, присвячені Чигирину: “Розрита могила”, “Чигирине, Чигирине”, “Холодний Яр”, “За що ми любимо Богдана” та поема “Гайдамаки”.
У 1989 р. у Чигирині створено державний історико-культурний заповідник. Нині це Національний заповідник “Чигирин”.
с. Суботів. Колишній маєток Б. Хмельницького. У 1653 р. на його замовлення споруджено Іллінську церкву в стилі українського барокко, що у 1657 р. стала усипальницею гетьмана.
смт Батурин (Бахмацького району Чернігівської області)
Вперше згадується у документах 1625 р. у зв`язку зі спорудженням Батуринської фортеці.
У 1669-1708 рр. і 1750-1764 рр. Батурин був резиденцією гетьманів Лівобережної України. У 1708 р. під час Північної війни, після переходу гетьмана І. Мазепи на бік Карла ХІІ, місто було взято російськими військами під командуванням О. Меншикова та спалено. Тепер на цьому місці стоїть пам’ятний хрест – з’явився він лише у 2004 році за ініціативи Віктора Ющенка. Автор Анатолій Гайдамака створив цікавий проект: на звороті гранітного хреста з Ісусом – іконка Божої матері, знахідка розкопок 1995 року – її виявили археологи на останках убитої літньої жінки.
Будинок В. Кочубея. Цегляний, одноповерховий, з двокамерним підвалом, розташований у давньому парку. У 1699-1708 рр. належав генеральному судді Лівобережної України В. Л. Кочубею (1640-1708 рр.). Багаторазово руйнувався та відновлювався. У ХІХ ст. добудований і заново обкладений цеглою. Старий будинок є південною частиною сучасної будівлі. У 1975 р. у будинку В. Кочубея відкрито Батуринський історико-краєзнавчий музей.
Палац К. Г. Розумовського. Великий палацово-парковий комплекс споруджено у 1799-1803 рр. на замовлення К. Г. Розумовського на околиці Батурина за проектом архітектора Ч. Камерона. Зберігся головний корпус палацу, побудований у стилі класицизму, прямокутний у плані, з виступами-напівротондами на бічних фасадах.
Єдиний в Україні зразок “кубічної”, центричної композиції палацу.
Воскресенська церква. Споруджено у 1803 р. у стилі ампір. Хрестова у плані, одноапсидна, однобанна, з дзвіницею над західним притвором. У 1803 р. в ній поховано гетьмана України Кирила Григоровича Розумовського.
м. Глухів (Сумської області)
Відомо, що місто було засновано у Х ст., але перша письмена згадка про нього відноситься до 1152 р.
У ХVІІІ ст. після того, як за наказом Петра І було зруйновано гетьманську столицю Батурин, Глухів став адміністративним центром Лівобережної України. 12 листопада 1708 р. у новій гетьманській резиденції перед Миколаївською церквою було піддано символічній страті та проклято гетьмана І. Мазепу.
У 1722 р. засновано Малоросійську колегію як вищий орган управління в Україні. У 1739 р. відкрилася школа, що готувала співаків і музикантів для придворного хору та оркестру. У ній навчалися видатні українські композитори М. С. Березовський і Д. С. Бортнянський.
Інтенсивне будівництво почало проводитися у Глухові з 1750 р., коли гетьманом став К. Г. Розумовський. Але на початку 80-х рр. ХVІІІ ст. місто втратило свою провідну роль. Пожежа 1784 р. спалила його дотла. Т. Г. Шевченко, який відвідав колишню гетьманську столицю у 40-х рр. ХІХ ст., не знайшов навіть слідів величних споруд гетьманської доби.
Миколаївська церква зведена у 1686 р. Чудовий зразок українського барокко, найдавніша архітектурна пам`ятка міста. У минулому на Радній площі біля церкви відбувалися вибори гетьманів, інші державні та громадські події.
Спасо-Преображенська церква. Зведена у 1765 р. на місці дерев`яної, що згоріла. Пірамідальна, споруджена в перехідному від барокко до класицизму стилі під впливом творчості архітектора І. Г. Григоровича-Барського. Найхарактерніші риси пам`ятки – гармонія пропорцій і виразність силуету.
Тріумфальна арка. Споруджена у стилі класицизму на честь імператриці Єлизавети, яка проїжджала через місто у 1744 р. Архітектор – А. В. Квасов. Під час Другої світової війни пам`ятку було зруйновано. У 50-і рр. ХХ ст. реставровано у первісному вигляді.
