Сьогодні уряди багатьох країн, в тому числі і України, прагнуть збільшити державне втручання в економіку, вбачаючи в цьому ефективний спосіб у боротьбі з глобальною кризою. Проте соціологічні дослідження показують, що з кожним роком державні інститути користуються все меншою довірою громадян. А в українських бізнес-реаліях вже давно стало нормою вважати дії держави форс-мажорними обставинами, які не «прораховуються» і від яких неможливо застрахуватися.
Криза виявляється не лише в макроекономічних дисбалансах, але і на психологічному рівні: вона явно не вселяє оптимізму і впевненості в завтрашньому дні.
Проте саме довіра, точніше її відсутність, виявилася однією з головних причин кризи: між банками і позичальниками, між самими банками, між учасниками фондового ринку, між всіма суб′єктами господарювання з одного боку і державою, як верховним гарантом стабільності «правил гри», — з іншого.
Зв′язок кризи із зростанням недовіри до уряду прослідковується, перш за все, в розвинених країнах. Не випадково кількість публікацій в світовій англомовній пресі, де поруч вживаються слова «довіра» (або «упевненість») і «уряд», зросла майже вдвічі, в порівнянні з попередніми роками.
Звичайно, українські підприємства всіх галузей та форм власності криза теж не оминула. Як наслідок - різке падіння доходів і прибутків і, відповідно, зменшення обсягів реалізації та збільшення витрат, в тому числі і через девальвацію гривні. Якщо у 2007 році підприємствами нефінансового сектору було отримано 113,3 мільярда гривень прибутків, то у 2008 році – на 65,5% менше. Найбільші обсяги падіння зафіксовано у четвертому кварталі 2008 року. Якщо за січень-вересень підприємства реального сектору отримали 104,9 млрд. грн прибутків, то протягом вересня-грудня ця цифра зменшилась майже втричі — до 39,1 млрд. грн (графік 1).
Починаючи з вересня 2008 року і до сьогодні продовжується падіння обсягів виробництва промислових корпорацій. При цьому найбільші темпи падіння спостерігалися у січні 2009 року – 34,1%.Водночас, галузевий аналіз дозволяє оптимістично стверджувати, що українська промисловість «намацала дно» і глибше падати вже не буде.
Будівництво – галузь, яка відчула вплив кризи ще на початку літа 2008 року. Починаючи з липня, місяць за місяцем зменшувалися обсяги виконаних робіт, тож 2008 року вони скоротилися на 26,6%, порівняно з 2007 роком. За підсумками перших місяців 2009 року, будівельні корпорації виконують обсяги робіт більш, ніж наполовину менші за обсяги 2008 року. Судячи з усього, це і є найнижчий рівень падіння.
Помітне подорожчання житла неможливе без стимуляції спекулятивного попиту, швидке зростання якого майже неймовірне без кредитних засобів. Для того, щоб до України повернулися дешеві кредити, необхідний надлишок ліквідності в світовій фінансовій системі і насамперед – в США. Тільки тоді іноземні фінансові установи почнуть кредитувати банківську систему, а вітчизняні банкіри знову зможуть видавати іпотечні кредити під 15-17%.
Якщо кредитів не буде, нерухомість дорожчатиме паралельно із зростанням доходів населення: на 5-10% в рік, як це вже було в 2000-2002 роках.
Найбільшими проблемами компаній стали: девальвація, затримка платежів, зменшення обсягів продажів, інфляція, недоступність кредитів, зниження капіталізації компаній. В цій ситуації власники та менеджери компаній застосовують певні заходи для оптимізації витрат та збільшення доходів: зменшення адміністративних витрат, отримання кращих умов у розрахунках, збільшення операційної ефективності, скорочення персоналу, переоцінка прибутковості продуктів та послуг, зниження зарплати персоналу, закриття неприбуткових напрямків. Одночасно для «розвороту» реального сектору економіки потрібні ресурси, насамперед, кредитні, тому необхідно підтримати банківську систему.
Статистика невблаганна – 99% населення не вірить банкам. Протягом жовтня 2008 року - лютого 2009 року громадяни «вивели» з фінансової системи близько 80 млрд. грн, в тому числі з банківської системи – 26,7 млрд. грн та 3,5 млрд доларів.
Як наслідок: введення у проблемних банках тимчасових адміністрацій та кураторів НБУ; подорожчання майже на 60% у березні 2009 року, порівняно із серпнем 2008 року, у гривневому обчисленні вартості банківських валютних кредитних зобов’язань громадян та юридичних осіб; масова недовіра українців до банківської системи та дій влади.
Галузевий аналіз «реального» сектору економіки показав, що є підстави говорити про «дно», якого досягли у своєму падінні корпорації нефінансового сектору. Проте, ризики наступного етапу падіння залишаються, оскільки фінансовій стабільності загрожує незбалансованість державних фінансів та новий виток девальвації гривні.
Україна не може зволікати із впровадженням заходів щодо подолання кризи в очікуванні президентських виборів і має досягти політичного компромісу для здійснення кроків, які дадуть змогу протистояти кризі та відновити економічне зростання. Таку думку висловив директор Світового банку в Україні, Білорусі та Молдові Мартін Райзер у статті для газети «Дзеркало тижня».
Директор СБ наголосив, що антикризовий план заходів для України повинен містити чотири ключові елементи. По-перше, необхідне адекватне та послідовне впровадження макроекономічної політики відповідно до програми, яку підтримує МВФ. По-друге, бюджетні видатки мають бути переорієнтовані у бік збільшення обсягу інвестицій у державну інфраструктуру, які сприяють зростанню і дадуть змогу підтримати реальний сектор і зайнятість, у поєднанні із зусиллями, спрямованими на мобілізацію ресурсів для захисту бідних і уразливих верств населення. По-третє, має бути розроблена чітка стратегія захисту вкладників банків і реабілітації банківського сектору. Також необхідні реформи, які сприятимуть полегшенню входження на ринок та залученню приватних інвестицій.
«Усі ці елементи дуже пов’язані між собою і підсилюють один одного. Для ефективного їх впровадження необхідна тісна співпраця уряду, президента та Національного банку України, а також підтримка у Верховній Раді», - зауважив Мартін Райзер.
Він переконаний, що перші рішучі кроки у зазначених сферах допоможуть стабілізувати очікування ринку, забезпечать отримання подальшої допомоги від міжнародних фінансових установ і мобілізують додаткову підтримку від двосторонніх кредиторів.
«Україна заслуговує на міжнародну допомогу в подоланні цих значних потрясінь, що зруйнували попередню модель зростання», - сказав Райзер.
«Однак, щоб отримати користь від такої допомоги і вийти з кризи з економікою, спроможною повернутися до збалансованого зростання, Україна мусить визнати і розв’язувати свої власні проблеми та виправляти недоліки. Часу на очікування вже немає», - наголосив він.
Однієї тільки активізації держави не достатньо для забезпечення виходу з кризи ні в Україні, ні на Заході. Адже економісти прогнозують самостійний економічний ріст економіки і вихід з рецесії через 1-2 роки, а неправильне державне втручання і недотримання антимонопольного законодавства може призвести до затяжної депресії аж до 10 років. Передбачуваність, а значить і довіра, забезпечується двома умовами: дотриманням принципу верховенства закону і посиленням суспільного контролю.
Отже, можна підсумувати: розмах кризи такий, що він все ж здатний стати джерелом оптимізму, бо примушує усвідомити необхідність зміни прийнятих «правил гри» і збудувати «вертикаль довіри», що починається в повсякденних відносинах, проходить через національні уряди і підтримується міжнародними регулювальними та фінансовими інститутами.
