У філософському трактаті «Жінка Лотова» Г.Сковорода говорить про подвійне народження людини: один раз фізично, а другий — духовно. Ця, вдруге народжена, «...людина вільна. У висоту, вглиб, вшир літає без меж. Не заважають їй ні гори, ні ріки, ні моря, ні пустелі. Провидить віддалене, прозирає приховане, заглядає у минуле, проникає у майбутнє, ходить по поверхні океану, ввіходить зачиненими дверима. Очі її голубині, орлині крила, прудкість оленя, левова відвага, вірність горлиці, вдячність лелеки, незлобність ягняти, швидкість сокола, журавлина бадьорість. Тіло її — діамант, смарагд, сапфір, яшма, кришталь і рубін. Над головою її літає седмиця божих птахів: дух смаку, дух віри, дух надії, дух милосердя, дух поради, дух прозріння, дух чистосердя. Голос її — голос грому...»

Надмiрність породжує пересиченість, пересиченiсть – нудьгу, нудьга ж – душевний смуток, а хто хворіє на це, того не можна назвати здоровим. 

Найбільша справа, коли вона без природженостi робиться, втрачає свою честь і вартiсть. 

Найкраща помилка та, якої допускаються у навчаннi. 

Любов ніяким чином не може бути вiчною і мiцною, якщо породжується тлiнними речами, тобто багатством... 

Майбутнім ми маримо, а сучасним гордуємо: ми прагнемо до того, чого немає, і нехтуємо тим, що є, так ніби минуле зможе вернутись назад, або напевно мусить здійснитися сподіване. 

З усіх втрат втрата часу найтяжча.

Без бажання все важке, навiть найлегше.

Бери вершину і матимеш середину.

Будь вовк кухарем, ведмiдь м’ясником, а лошак пiд верхівцем. Це справа чесна. Коли ж вовк грає на сопілцi, ведмiдь танцює, а лошак носить поноску, не можна не сміятись. Всяка нешкiдлива непристойність смiшить. А коли вже став вовк пастухом, ведмiдь ченцем, а лошак радником, це вже не жарт, а біда. 

Бути щасливим – це значить пiзнати, знайти самого себе. 
В усіх науках і мистецтвах плодом є вірна практика. 

Всяка їжа i пиття смачнi й кориснi, але треба знати час, мiсце, мiру й особу. 

Глупiсть тисячi нерозумних живописцiв не може примусити нас зневажати живописне мистецтво, а научає, що ця наука многотрудна, i тiльки дехто з величезної кiлькостi любителiв її осягає. 

Годi побудувати словом, коли те саме руйнувати дiлом.

Де серце повне вагань, там огида i нудьга. 

Для шляхетної людини нiщо не є таким важким, як пишний бенкет, особливо коли першi мiсця на ньому займають пустомудрi. 

До яких порокiв призводять здоров'я з багатством? Цiлi республiки через те пропали. Чому ж ти багатства бажаєш як щастя? Щастя нещасливим не ро6ить. Чи не бачиш i тепер, скiлькох багатство, як навiдь свiтового потопу, пожерло, а душi їхнi вiд надмiрних затiй, як млинове камiння, самi себе з'їдаючи, без зерна крутяться. 

Добрий розум робить легким будь-який спосiб життя. 

Живуть на землі й тi, хто ні про що не думає, як лиш розбагатіти, нажертися, напитися, нарядитися. Тікайте від розмов з цими пожадливими до наживи. В серці їх погане сім’я виплоджує жовч і зміну отруту, що вбиває душу. 

З плодiв та i того, який кiнець, суди всяку справу. 

Землеробство вдесятеро лiпше всiх кручених наук, тому що воно для всiх найпотрiбнiше. 

Коли є червiнець, навiщо бажати, щоб i гаманець був золотий.

Коли не зможу нічим любій вітчизні прислужитись, в усякому разі з усієї сили намагатимуся ніколи ні в чому не шкодити. 

Коли повз тебе проходить п'яний, ти так думай: Бог дав тобi видовище, щоб ти на чужому прикладi усвiдомив, яке велике зло пияцтво – бiжи вiд ньoго! 

Коли твердо йдеш шляхом, яким почав iти, то, на мою думку, ти щасливий. 

Не можна збудувати словом, коли те ж саме руйнувати ділом. 

Не той дурний, хто не знає (ще такий, котрий усе знає, не народився), але той, хто знати не хоче. Не той дурний, хто не знає (ще такий, котрий усе знає, не народився), але той, хто знати не хоче.

“Зовсім мертва людська душа, позбавлена природної своєї справи, подібна до каламутної і смердючої води, що замкнена в темряві ” 

“Коли відняти від людини споріднене діяння, тоді їй – смертельна мука. Сумує й непокоїться, мов бджола, замкнена в світлиці, коли сонячний промінь, який пронизує вікна, кличе її на медоносні луки. Ця мука позбавляє людину здоров’я, тобто злагоди, забирає бадьорість і розслаблює. Тоді людина усім невдоволена, гидує і становищем своїм, і місцем прожиття...”

“Нудьга для лікарів – найперша ознака всіх тілесних хвороб і збурень. А душевне невдоволення – двері до всіх пристрастей та внутрішніх хвилювань. Мова моя тоді спокійніша, коли кожна людина не лише добра, але й споріднену собі всіма сторонами знаходить роботу. Це і є бути щасливим, пізнати себе чи свою природу, взятися за своє споріднене діло і бути з ним у злагоді із загальною потребою. Найдобріша людина тим неспокійніша і нещадніша, чим більшу посаду вона займає, але до неї не народжена. Та й як їй не бути нещасною, коли загубила скарб, що дорожчий за все на світі. Як же не згубити, коли замість добрих послуг лише ображає друзів та родичів, близьких та далеких, співвітчизників та чужоземців? Як не ображати, коли вона суспільству приносить шкоду? Як не зашкодити, коли погано виконувати обов’язки? Як не буде погано, коли немає завзятості й невтомної праці? Звідки ж з’явиться працелюбність, коли немає бажання й старанності? Де ж візьмеш бажання без природи? Природа – всьому початкова причина і рушійна сила. Вона і є матір’ю бажання. Бажання ж – започаткування, схильність і рух. Бажання, за приказкою, сильніше неволі. Воно прагне до праці і радіє з неї, як зі свого сина. Коротко кажучи, природа наснажує до діла і зміцнює до праці, роблячи її солодкою”

Подивись на людину і пізнай її!
На кого схожа істинна людина, що панує в плоті? Подібна на добрий і повний колос.
Розсуди ж: не стебло з листочками є колос, не солома його, не полова, не зовнішня шкірка, що одягає зерно, і не тіло зерна, а колос є сама сила, яка створює стебло, солому, тіло зерна й інше, у тій силі все оте невидимо перебуває. 
Вона виявляє все те весною, коли вся зовнішність на зерні зігнила, щоб утворення плоду не було приписане мертвій землі, тобто гниючій зовнішності, а щоб вся слава була віддана невидимому Богу, який усюди діє своєю таємною правицею, щоб лиш він був у всьому голова, а вся інша зовнішність — п’ята. Від колоска поступи до людини. У колосі ти бачив солому, полову, шкірку, та не там Бог. Де ж? У невидимій рослинній силі Бог виростив нам колос невидимою силою. Глянь же на тілесність людини: не там сила Божа! Вона у її невидимості заховалася. Підніми ж від земної плоті думки твої і зрозумій в собі людину, народжену від Бога, а не створену в останній час життя! Рослинна сила зерна є голова всього тіла, таємна дійсність невидимого Бога: пізнай у собі силу розумну, слово Боже, слово вічне, правицю Божу, закон, владу, царство, невидимість, образ Отця Небесного! Розкрий серце твоє для прийняття віри і для обіймів того чоловіка, котрий своєму Отцю Небесному — замість сили його і замість правиці його навіки віків. Це насіння твоє, зерно твоє просторіше від небес і земних кіл, це видиме небо і ця земля в ньому ховаються, і чи не зможе зберегти тебе це насіння? Ах! Будь упевнений, що найнечутливіша волосина твоєї голови, втративши свою зовнішність, у ньому (насінні) без усякої шкоди заховається, збережеться, стане благою! О насіння благословенне, людино істинна, Божа! Вся видимість є її підніжжя. Сама вона в собі носить царство, онебеснюючи всякого ним просвіщеного і наповнюючи своїм всенаповненням, сівши на місці правиці (праворуч) Отця Небесного навіки.

Сергій Гукасов" Думки про Г.С. Сковороду"

Для мене Григорій Сковорода насамперед людина близька за духом і прекрасний співрозмовник. Є, можливо, багато чудових талановитих філософів, що нехай навіть перевершують Сковороду ерудицією, але з ними не утворюється внутрішнього діалогу. Рідко трапляється знайти в житті близького за духом людини, але щоб у писемному світі було двох душ цілування це удача, що може трапитися раз у житті, і те не кожному. Серед великіх приклади подібної зустрічі це Булгаков - Гоголь, Ницше -Шопенгауер у Сковороди це були греки, Еразм Ротердамський. Ще рідше зустрічається, що це твій земляк і великий мудрець. Від цього повага до своєї землі зростає незмірно - земля яка щедра Сковородою.
Для сприйняття Сковороди потрібно мати певні риси характеру, щось загальне з людиною - Григорієм Савичом; крім схильності до філософії інтерес до народної культури, мові. Серцевий склад характеру, дружелюбність. Сковорода кохався у притчах, алегоріях, символах, мав асоціативне мислення. Сухим філософствуванням отут і не пахне. Сковорода був громадянином світу, але і слобідським старчиком 18 століття й мешкав серед земляків - козаків. Характерна риса сучасної інтелігенції 20 століття що нарешті то припинила «порятунок» мужика й зайнялася лабораторією духу.
Треба побачити первозданну свіжість упередженому спокушеному читачеві, у простих діалогах з людьми. І потрібно було бути природженим учителем щоб зазнавати насолоди підносячи їх недосвідченим людям. Учителювання в Сковороди це оболонка філософської думки: думка насамперед повинна мати адресата, а не вимовлятися в простір. Людина прозріваючи пізнає, у цьому і є подібність із Сократом - двох учителів. 
За двісті років знайшлися люди, які оцінили сковородинівські діалоги. Хоча дивно зовсім інше: як могли освічені інтелігентні люди, за ці останні 200 років, бути настільки осліплені демократією й «царством розуму», щоб відринути щиросердечне.
Сучасному інтелігентові може бути й незрозуміло навіщо зараз потрібен Сковорода. Маючи в арсеналі набір найкрупніших філософів, від Ницще до Сартра, письменників від Кафки до Булгакова, культура розробила все на потребу інтелігентові причому самої найвищої якості.Але, видимо, інтелігентові властиво докопуватися до основ існування, і отут без святих, без Сковороди й слов'янської біблії, й давньоруської літератури ніяк.
Ідеї Сковороди - це невидима підмога мільйонам чесних совісних земляків, уже протягом 200 років, що мучаться від несправедливості навколишнього миру, «що ловить»; що задаються питаннями сумління, страждаючих від людських несправедливостей. Сковорода дає не відповіді, а можливість подумати, як надходити чесній людині живучої в несправедливому світі повному людської люті й при цьому зберігати веселощі серця. Це й опора в моралі можливість, що дає, гідно прожити життя щоб «не исчезоша в суєті дні моя», яка дає психологічну стійкість на всьому протязі життя, від бурхливої молодості до спокійної старості. І все це написано багатою староукраїнською мовою, завдяки чому плин його думки проникає не тільки в думці але й душу.
Відмітна риса характеру Сковороди - дружелюбність, він неодноразово страждав від своєї довірливості й прихильності до людей, незважаючи на те, що в листах строго застерігав Михайла про підлесників. Цьому ми зобов'язані живій картині людського підступництва в його викладі. Але скільки Сковорода не обманювався в людях, це не вплинуло на його людяність. Все життя вищою радістю Сковороди було спілкування із друзями. Це єдиний скарб, що він нажив за своє життя здобуваючи друзів серед освічених людей якимись були на той час усі слобідчане, маючих і подібну релігійну освіту зі Сковородою, а також ґречних душею. Г.С. переніс цю дружелюбність на персонажів своїх трактатів додавши їм риси земляків. Будучи запальним по натурі він приборкав цей свій недолік заради спілкування із друзями. Дружба з Михайлом породила ціле намисто епістолярної прози. 
Геніям завжди везе на місце й час, Сковорода опинився в слобідському краї під час його найвищого розквіту серед люблячих його людей, прихильного до бродячої мудрості, населення. Якби не Слобідська Україна й аура дружб із місцевою інтелігенцією Сковорода так і залишився б у найкращому разі ерудитом ученим пишучої може бути навіть на латині для миру.
-А що зараз Сковорода може дати українцеві.
-Щиросердечний спокій, впевнений погляд на всі життєві аспекти, своїм житієм Сковорода дав оптимістичну оцінку всьому людському існуванню на відміну від чернечого, можливість не відрікаючись від життя цільно неї прожити лишаючись погожим і веселим і це не суперечить збереженню багатого миру щиросердечних переживань.Цілісність світовідчування не удавалася цивілізації із часів греків. І гостра недостача якої; розколотість свідомості між духовним і матеріальним відчувалася всей цей час.
Кому не імпонує філософ«погожий, бадьорий» усяка нормальна людина тягнеться до гарного, а якщо мудрець сповідає веселість серця до достатньо бути книголюбом і знайти Сковороду серед книг не так-то важко. 
Що може бути краще, ніж подорожувати по своєму краю «куди вихор заніс» скрізь знаходити друзів, мешкати в пасічника й читати книги, які «рідко хто бере в руки», в «безперестанні осінні дощі» писати «Наркиса», забавляючи празність відписувати ці «плетениці» і «кошички» друзям і шанувальникам. Користуватися шануванням серед земляків.

До портрету.

Одягався він пристойно, але просто; їжу мав, що складалася з трав, плодів і молочних приправ, споживав її ввечері, після заходу сонця; м’яса та риби не їв не через марновірство, а із своєї внутрішньої потреби; для сну виділяв свого часу не більше чотирьох годин на добу; вставав до зорі і, коли дозволяла погода, завжди ходив пішки за місто прогулюватися на чисте повітря і в сади; завжди веселий, бадьорий, легкий, рухливий, стриманий, цнотливий, всім задоволений, добродушний, принижений перед усіма, охочий до слова, де не змушений говорити, із усього виводив мораль, шанобливий до будь-якого стану людей, відвідував хворих, утішав печальних, ділив останнє з неімущими, вибирав і любив друзів за їхнє серце, мав побожність без марновірства, вченість без зазнайства, поводження без лестощів. 

М.Ковалинський.