Нещасна любов… Ах, скільки сліз пролито, скільки розпачливих слів – я люблю його, а він пішов до іншої; вона мене зовсім не помічає, вона любить "крутих”, а я не такий. Так найчастіше пишуть на форумах чи у своїх щоденниках ті, хто зазнав нещасливого кохання. "Розбилося серце” – і людина готова від розпачу зістрибнути з балкону або накоїти ще більше дурниць. Тим часом звичайна статистика показує, що чи не три чверті пар, що пройшли через "божевільну любов”, усього після двох-трьох років спільного життя проходять через іншу фазу – "божевільних скандалів”, взаємних претензій – і лише деяким з них вдається зберегти свій шлюб і знову знайти щастя любити один одного. У чому ж справа? У чому причина такої різкої зміни – від повного самозречення в бажанні домогтися партнера – до повного несприйняття вчорашнього предмета зітхань? Виявляється, обидва лиха виходять із одного джерела. Джерело і у шаленості нещасної любові і у сімейних сварок – одне. Це, назвемо так, "невміння бути собою”. Усяка любов – будь то любов до Бога або саме звичайне земне почуття – починається з усвідомлення себе повноцінною особистістю, здатною й заслуговуючою на право кохати й бути коханою. Інакше відповідне почуття, яке ви хочете викликати в іншої людини ніяк не можна назвати коханням. Ви хочете щоб вас пошкодували, на вас звернули увагу, пригорнули до себе або, навпаки, вами захоплювалися і вас обожнювали, звеличуючись більше інших, але Любов – це щось зовсім інше. Просто треба називати речі своїми іменами. Домогтися почуттів, описаних вище досить просто. Від побитого підсвідомого прийому "нещасних” чоловіків зі скаргами на "стерво дружину”, до не менш підсвідомого бажання жінки здаватися беззахисною, слабкою, потребуючої допомоги й підтримки. Або, навпаки, чоловік грає в "супермачо”, а жінка в "міс всесвіт” (або в "міс Академічна Синя Панчоха” – не важливо), прагнучи домогтися замилування. Можна назвати ці два способи – "тактикою жебрака” й "тактикою торговця”. У першому випадку, подібно жебраку, здобувач взаємних почуттів волає до зовсім природних проявів людської жалості, у другому – пропонує себе як "найкращий, хоч і дуже дорогий, товар на ринку”. А тепер перервіться на секунду й подумайте, чи не діяли ви одним із цих способів. Просто подивіться в дзеркало й задайте собі це питання. Це іноді буває дуже корисним – дивитися в дзеркало. Тихо. Ніхто не почує тебе, крім тебе самого… Або ти боїшся, що почуєш себе? Тому що якщо ви діяли так, то знайте – у такий спосіб можна домогтися чого завгодно: сексу, спільного життя, популярності в масах – але тільки не любові. Тому що любов – це не бажання отримати щось взамін на власні почуття. Це – бажання віддавати себе. Замітьте, безкорисливе бажання. Любов можлива тільки між рівними. Яка завгодно Любов. Батьки люблять своє чадо, тільки коли вважають його зовсім повноцінною особистістю – ще не навчилося говорити й діяти в незнайомому йому світі, але яке має право займати таке ж місце під сонцем, як і всі інші. Адже ніхто не вважає іноземців "маленькими засранцями” тільки через те, що більшість із них не вміє говорити на зрозумілій нам мові, а деякі, виявившись, приміром , на самоті де-небудь у Бердичеві – можуть пропасти раз і назавжди. Бог говорить Апостолам відкрито й прямо: "Ви – боги”. Тому що знає, Любов можлива тільки до рівного. Він умиває ноги Апостолам, говорячи – нехай більший з вас стане меншим. Так і між чоловіком і жінкою – Любов можлива тільки між одинаково гідними поваги й любові особистостями. Відповідно, для того щоб назвати власне почуття "Любов’ю” необхідно усвідомити себе повноцінними, гідними кохання особистостями. Тільки так ви зможете побачити Особистість (а не Предмет обожнювання або прагнення) і в іншій людині. Тільки так ви зможете Любити, а не прагнути до помилкового самоствердження. Еріх Фром говорить про це "навчіться любити самого себе”. У принципі, так і є. Випробуйте до себе те почуття, яке ви, начебто, хотіли б випробувати до іншого. Якщо не зможете відразу – потренуйтесь. Навчіться Любити й цінувати самого себе. Відкиньте поступово всі свої "комплекси” – ну й що, що ти трохи товстий або навпаки "худоребрий” – "нічого, що груди впали – зате спина колесом”. Адже любов не терпить умовностей. "Добре, друже, значить – тепер будемо ходити в спортзал”, – скажіть собі, ставши перед дзеркалом. Або: "Ну й що? Зате – ти веселий і душа компанії, за це всі тебе люблять, і я в тому числі”. Або "Зато ти можеш розповісти без запинки всі закони термодинаміки, просто розумник”. Або ж: "Але ж ти краще всіх граєш в War Craft !” Тоді, можливо, ви раптом відчуєте, що Любов – це щось більше, ніж стрибки з балконів або мостів. Тоді, напевно, ви зрозумієте що треба не "страждати”, а просто жити. Заради Себе Коханого. Заради того що ваше, саме ваше життя прекрасне й унікальне, не дивлячись ні на будь-які проблеми. І, абсолютно точно, тоді ви зустрінете людину, цінувати й любити яку буде для вас нескінченною радістю. Віддаючи часточку себе, ви будете віддавати її не з бажання одержати щось, навіть щось більше, ніж дали замість – а з повноти, з надлишку власної особистості. І тоді у вашому житті настане щастя. За матеріалами: love.womantalk.ru
Дуже цікава тема!!!Знаєте я теж раніше ставився до нещасного кохання негативно(((але недавно прочитав цю публікацію і зрозумів що і в такій ситуації можна знайти позитив))) обовязково прочитайте її називається стаття "Любовні конвульсії як допінг для поета" на сайті Youngsoul.com.ua. Ось посилання -http://youngsoul.com.ua/lyubovni-konvulsi%D1%97-yak-doping-dlya-poetiv.html ,не видаляйте його будь-ласка!!можливо комусь допоможе!!
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
